” середин≥ XIX ст. ≥мперський устр≥й –ос≥њ, ¤к ≥ јвстр≥њ, зазнав дошкульного удару, котрий породив сумн≥ви в його ефективност≥ та м≥ц≥. —уворим випробуванн¤м режиму, що його прот¤гом свого 30-р≥чного царюванн¤ так заповз¤то обер≥гав ћико- ла 1, стала  римська в≥йна 1854Ч1855 рр. ѕочалас¤ вона ¤к типовий конфл≥кт ве- ликих держав, у ¤кому –ос≥¤ виступила проти союзу јнгл≥њ, ‘ранц≥њ, —ард≥н≥њ та ќттоманськоњ ≥мпер≥њ. ÷ей союз прагнув перешкодити давн≥м спробам –ос≥њ поширити св≥й вплив на Ѕалкани й заволод≥ти Ѕосфором та торговими шл¤хами в —еред- земному мор≥, що було особливо важливо з огл¤ду на зростанн¤ в той ча^ торг≥вл≥ зб≥жж¤м через причорноморськ≥ порти.

ќкупований союзними державами  рим став головним театром воЇнних д≥й, тому цей конфл≥кт справл¤в на сус≥дню ”крањну б≥льший вплив, н≥ж на будь-¤ку ≥ншу частину ≥мпер≥њ. ”крањнськ≥ губерн≥њ були основним джерелом постачанн¤ царськоњ арм≥њ, а з њхнього населенн¤ у великих к≥лькост¤х набиралис¤ солдати Ч або дл¤ служби на передов≥й, або дл¤ охорони кордон≥в, або 䤤 роботи в≥зниками чи на бу- д≥вництв≥ фортиф≥кац≥й. ѕро напруженн¤, що починало в≥дчуватис¤ на ”крањн≥, св≥д- чить так звана  ињвська козаччина 1855 р.  оли того року царський ур¤д оголосив про утворенн¤ ополченн¤ з добровольц≥в, украњнськ≥ сел¤ни, сприйн¤вши це за в≥д- новленн¤ козаччини, ¤ка в њхн≥й св≥домост≥ асоц≥ювалас¤ з свободою в≥д кр≥пацьких повинностей, тис¤чами кинулис¤ формувати Ђкозацьк≥ї загони, в≥дмовл¤ючись слу- жити своњм панам. —тановище стало критичним у  ињвськ≥й губерн≥њ, де понад 180 тис. сел¤н 400 с≥л оголосили себе козаками й почали вимагати скасуванн¤ кр≥- пацтва. ѕор¤док в≥дновили в≥йська, але цей випадок виразно продемонстрував одну з внутр≥шн≥х хвороб, що п≥дточували ≥мпер≥ю.

ўе очевидн≥шими ц≥ недуги були на фронт≥, де попри весь героњзм захисник≥в —евастопол¤ рос≥йськ≥ в≥йська врешт≥-решт зазнали поразки.  р≥м того, що ц¤ по- разка значно п≥д≥рвала престиж –ос≥њ, вона переконливо засв≥дчила, ¤к далеко поза- ду модерн≥зованих промислових крањн «аходу лишилас¤ –ос≥¤. ¬≥дстал≥сть рос≥¤н ви- ¤вл¤лас¤ в усьому: њхн≥ рушниц≥ стр≥л¤ли вдв≥ч≥ ближче, н≥ж англ≥йськ≥ та французь- к≥; њхн¤ система постачанн¤ та комун≥кац≥й була менш ефективною, н≥ж у зах≥дно- Ївропейц≥в, незважаючи на те, що останн≥ перебували за тис¤ч≥ верст в≥д своњх баз; за нечисленними видатними вин¤тками командуванн¤ рос≥¤н ви¤вилос¤ некомпетент- ним, а царським солдатам, хоч ≥ досить хоробрим, бракувало ¤к ≥н≥ц≥ативи, так ≥ техн≥чних ум≥нь. ѕригн≥чений ц≥Їю поразкою, ћикола 1 помер у 1855 р. …ого син ќлександр II з≥йшов на трон, ц≥лком усв≥домлюючи нагальну необх≥дн≥сть реформ.

«в≥льненн¤ кр≥пак≥в. ” 1855 р. в промов≥ перед московськими двор¤нами новий цар за¤вив: Ђ раще скасувати кр≥пацтво згори, н≥ж чекати, доки кр≥паки скасують його знизуї. Ќав≥ть арх≥консервативний батько нового цар¤ ћикола 1 давав зрозу- м≥ти, що рано чи п≥зно кр≥пацтво доведетьс¤ скасувати. –адикально та л≥беральне настроЇн≥ представники двор¤нськоњ ≥нтел≥генц≥њ прот¤гом багатьох дес¤тил≥ть вима- гали покласти к≥нець ц≥й Ђненависн≥й практиц≥ї. јле коли ќлександр II висловив цю думку, стало ¤сно, що в≥н прийн¤в ≥сторичне р≥шенн¤ провести р¤д реформ, спр¤мованих насамперед на скасуванн¤ кр≥пацтва.

як кожний переломний момент в ≥стор≥њ, причини реформ стали об'Їктом гост- рих наукових суперечок. ƒе¤к≥ зах≥дн≥ вчен≥ переконан≥, що вир≥шальними у про- веденн≥ реформ були економ≥чн≥ чинники. ¬они стверджують, що в≥дкритт¤ чор- номорських порт≥в ≥ дедал≥ активн≥ша участь рос≥йських землевласник≥в у св≥то- в≥й торг≥вл≥ зробили ще очевидн≥шими недол≥ки кр≥пацькоњ прац≥. “ак, продуктивн≥сть прац≥ рос≥йського кр≥пака у 1860 р. дор≥внювала продуктивност≥ прац≥ англ≥йського фермера в 1750 р. та центральноЇвропейського сел¤нина у 1800 р. —ловом, кр≥- пацька прац¤ за вс≥Їњ своЇњ дешевизни була наст≥льки мало¤к≥сною, що не ви- правдовувала себе економ≥чно. ƒо того ж небачена конкуренц≥¤ ≥ власна без- господарн≥сть перетворили багатьох землевласник≥в на боржник≥в. ” 1848 р. б≥льш ¤к дв≥ третини землевласник≥в на ”крањн≥ мали так≥ велик≥ борги, що неспро- можн≥ були забезпечувати своњх сел¤н нас≥нн¤м чи харчами, не кажучи вже про те, щоб шукати шл¤х≥в п≥двищенн¤ врожањв. ”насл≥док цього ще задовго до впро- вадженн¤ реформ кр≥пацтво стало занепадати. ѕро це св≥дчить ≥ такий факт: ¤кщо у 1811 р. з ус≥х сел¤н –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ близько 58 % були кр≥паками, то до 1860 р. њхн≥й в≥дсоток упав до 44.

™ також учен≥, ¤к≥ вважають, що за вс≥Їњ важливост≥ економ≥чних чинник≥в не меншу, коли не б≥льшу роль в≥д≥гравали й ≥нш≥ руш≥њ. –ад¤нськ≥ ≥сторики напол¤гають на тому, що сел¤нськ≥ заворушенн¤ створили Ђреволюц≥йну ситуац≥юї, ¤ка пере- л¤кала цар¤ ≥ двор¤н, змусивши њх до поступок. «а њхн≥ми даними, лише на ”крањн≥ м≥ж 1856 та 1860 рр. мали м≥сце 276 заворушень, у ¤ких вз¤ло участь близько 160 тис. сел¤н. јмериканський ≥сторик јльфред –≥бер доводить, що до реформ спричини- лос¤ передус≥м прагненн¤ модерн≥зувати царську арм≥ю, в той час ¤к англ≥Їць Ѕернард ѕейрз мотивуЇ це занепокоЇн≥стю –ос≥њ своњм в≥дставанн¤м в≥д «аходу. ≤нш≥ ≥сторики схильн≥ п≥дкреслювати роль у реформ≥ л≥беральноњ ≥нтел≥генц≥њ, ¤ка в своњй зворушлив≥й проз≥, поез≥њ (зокрема, Ўевченков≥й) ≥ полем≥ц≥ п≥ддавала кр≥- пацтво моральному осудов≥. ѕроте вс≥ сход¤тьс¤ в одному: шок, ¤кий викликала у царату нищ≥вна поразка –ос≥њ у  римськ≥й в≥йн≥, був вир≥шальним поштовхом, кот- рий змусив його визнати потребу негайних реформ.

–озум≥ючи, ¤ку потенц≥йну небезпеку крило в соб≥ зв≥льненн¤ кр≥пак≥в, ќлек- сандр II д≥¤в обережно. ” 1857 р. з метою обговоренн¤ справи зв≥льненн¤ кр≥пак≥в ≥ опрацюванн¤ конкретних пропозиц≥й в≥н призначив таЇмну ком≥с≥ю '(згодом пере- йменовану на √оловну ком≥с≥ю), до ¤коњ вв≥йшли пров≥дн≥ чиновники та громад- ськ≥ д≥¤ч≥ ¤к л≥беральних, так ≥ консервативних погл¤д≥в. ѕом≥тне м≥сце у √оловн≥й ком≥с≥њ, що працювала в ѕетербурз≥, пос≥дали украњнц≥. ќдним ≥з них був √ригор≥й •алаіан Ч переконаний ворог кр≥пацтва й особистий друг Ўевченка. ≤нший украњ- нець Ч ћ. ѕ. ѕозен, багатий, впливовий, хоч ≥ безпринципний кр≥посник ≥з ѕолтав- ськоњ губерн≥њ Ч робив усе, аби перешкодити вс¤кому прогресов≥. ўоб вивчити на- строњ на м≥сц¤х, ур¤д запровадив у кожн≥й губерн≥њ двор¤нськ≥ ком≥с≥њ. Ќа ”крањн≥ в робот≥ цих ком≥с≥й вз¤ли участь 323 двор¤нини, що представл¤ли р≥зноман≥тн≥ ≥нтереси таких рег≥он≥в, ¤к —лоб≥дська ”крањна, Ћ≥вобережж¤ та ѕравобережж¤, ѕ≥вденна ”крањна. « сел¤нами н≥хто не радивс¤.

’оч багато двор¤н не проймалис¤ рад≥стю з приводу зв≥льненн¤ сел¤н, вони ро- зум≥ли неухильн≥сть цього кроку. “ому з самого початку основним питанн¤м було: коли ≥ ¤к проводити реформу. ƒл¤ заспокоЇнн¤ стурбованих кр≥посник≥в царський ур¤д оголосив, що в першу чергу забезпечуватимутьс¤ ≥нтереси двор¤нства Ч го- ловноњ опори режиму. ўодо зв≥льненн¤ кр≥пак≥в мали розгл¤датис¤ дв≥ проблеми: особистий статус кр≥пак≥в та над≥ленн¤ њх землею. ’оч кр≥пак≥в ≥ мали проголо- сити в≥льними людьми, поставало питанн¤: чи ¤кось обмежуватиметьс¤ њхн¤ во л¤? Ѕагатьох двор¤н ≥ чиновник≥в л¤кала нав≥ть думка про те, що м≥льйони сел¤н раптом д≥стануть волю й зможуть п≥ти, куди њм заманетьс¤, й робити, що схочетьс¤. ѕоставало також складне питанн¤ землеволод≥нн¤. як зв≥льн¤ти кр≥пака: з землею чи без нењ? ј ¤кщо з землею, то на ¤ких умовах вона надаватиметьс¤?

ќск≥льки в р≥зних частинах ≥мпер≥њ переважали р≥зн≥ форми землеволод≥нн¤, не дивно, що серед двор¤н виникли розб≥жност≥ в погл¤дах на способи передач≥ сел¤нам земл≥. Ќа не дуже родючих п≥вн≥чних земл¤х –ос≥њ основним джерелом прибут- к≥в пом≥щик≥в-кр≥посник≥в був оброк, тобто грошовий чинш. «ам≥сть змушувати сел¤н обробл¤ти неродюч≥ грунти, двор¤ни в цих земл¤х заохочували њх шукати ро- боту в селищах ≥ м≥стах, щоб сплачувати повинн≥сть гр≥шми. «емл¤ не була дл¤ там- тешн≥х пом≥щик≥в Їдиним джерелом прибутку, ≥ вони погоджувалис¤ дати кр≥пакам щедр≥ над≥ли. ѕроте за прибутки, втрачуван≥ внасл≥док зв≥льненн¤ сел¤н, пом≥- щики вимагали грошовоњ компенсац≥њ. ” багатому ж чорноземом п≥вденному ре- г≥он≥ ”крањни переважав ≥нший п≥дх≥д. “ут пом≥щики вол≥ли, щоб кр≥паки в≥дбуваючи панщину, тобто трудову повинн≥сть, оск≥льки своњ прибутки вони отримували го- ловним чином ≥з с≥льськогосподарських врожањв. Ќе дивно, що вони не бажали н≥ за ¤ких умов давати сел¤нам землю. ¬ар≥анти цього Ђп≥вденногої п≥дходу перева- жали також в ≥нших частинах ”крањни. Ќа Ћ≥вобережж≥ й особливо у ѕолтавськ≥й губерн≥њ пом≥щики погоджувалис¤ дати сел¤нам лише присадибн≥ д≥л¤нки. ” недавно освоЇн≥й ѕ≥вденн≥й ”крањн≥, де бракувало робочоњ сили, велик≥ землевласники висту- пали за продовженн¤ кр≥посного права десь на 10 рок≥в. ј на ѕравобережж≥ польськ≥ магнати взагал≥ не хот≥ли давати сел¤нам земл≥. ќднак, незважаючи на перешкоди, за напол¤ганн¤ми цар¤ √оловна ком≥с≥¤ продовжувала д≥¤ти.

19 лютого 1861 р. ќлександр II видав ман≥фест, що скасовував кр≥посне право. ÷ей епохальний за значенн¤м документ ¤вл¤в собою незграбну й заплутану за своЇю суттю за¤ву, ¤ка створювала у сел¤н враженн¤, що жадане зв≥льненн¤ прийде ще не скоро й не задовольнить ус≥х њхн≥х спод≥вань.

—ам акт зв≥льненн¤ л≥кв≥дував залежн≥сть сел¤н в≥д пом≥щик≥в. јле, перетво- ривши колишн≥х кр≥пак≥в на громад¤н, в≥н не прин≥с њм повноњ р≥вност≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥нших верств сусп≥льства зв≥льнен≥ сел¤ни повинн≥ були сплачувати викупн≥ пла- теж≥. ¬они передавалис¤ п≥д юрисдикц≥ю спец≥альних суд≥в, що за невелик≥ прови- ни мали право п≥ддавати т≥лесним покаранн¤м. ’оч реформа вводила дл¤ сел¤н- ських громад самовр¤дуванн¤, функц≥¤ нагл¤ду збер≥галас¤ за ур¤довими чиновника- ми, ¤к≥ звичайно призначалис¤ з м≥сцевих двор¤н. ’то бажав вињхати з села, пови- нен був отримати в≥д властей паспорти. якщо сел¤ни не виконували ф≥нансових зобов'¤зань перед державою, старости мали повноваженн¤ примусити њх до цього.

ўе б≥льше розчарували сел¤н труднощ≥, пов'¤зан≥ з правом землеволод≥нн¤. –е- форма в основному дозвол¤ла пом≥щикам лишати близько половини земл≥ дл¤ влас- ного користуванн¤, а решту розпод≥л¤ти м≥ж њхн≥ми колишн≥ми кр≥паками. ѕри цьо- му сел¤н зобов'¤зували заплатити за своњ над≥ли. ќск≥льки грошей у сел¤н було мало або взагал≥ не було, передбачалос¤, що ур¤д виплатить пом≥щикам 80 % вар- тост≥ земель у форм≥ казенних обл≥гац≥й, а сел¤ни в свою чергу зобов'¤зувалис¤ ви- плачувати ур¤дов≥ цю суму разом ≥з процентами прот¤гом 49 рок≥в. –ешту вартост≥ земельного над≥лу сел¤ни мали виплачувати безпосередньо пом≥щиков≥ або гр≥шми, або, що було реальн≥ше, домовившись в≥дробити на нього.

ƒл¤ тих, кому не п≥д силу був ф≥нансовий т¤гар такого врегулюванн¤, пропонував- с¤ крих≥тний Ђдарчийї над≥л у 2,5 акри. ћенше поталанило тим кр≥пакам, котр≥ слу- жили при панських садибах,Ч на ”крањн≥ њх нал≥чувалос¤ близько 440 тис.,Ч оск≥льки зв≥льненн¤ принесло њм свободу, але не дало земл≥.

ѕри розпод≥л≥ земель реформа враховувала м≥сцев≥ в≥дм≥нност≥. ќброблювана земл¤ под≥л¤лас¤ на три категор≥њ: чорнозем, нечорнозем, степов≥ грунти. ѕричому сел¤нськ≥ над≥ли у двох останн≥х категор≥¤х (г≥рших за ¤к≥стю) були б≥льшими, зате в чорноземних рег≥онах, ¤к, наприклад, ”крањна,Ч меншими.

¬загал≥ кажучи, п≥сл¤ реформи сел¤ни мали в своЇму розпор¤дженн≥ менше земл≥, н≥ж до 1861 р. Ќа рос≥йськ≥й ѕ≥вноч≥ вони втратили близько 10 % своњх колиш- н≥х над≥л≥в. Ќа Ћ≥вобережж≥ та ѕ≥вденн≥й ”крањн≥ њхн≥ земл≥ зменшилис¤ майже на «ќ ∞о. “ак, ¤кщо середн¤ величина сел¤нського над≥лу в ≥мпер≥њ становила 27 акр≥в на с≥м'ю, то на Ћ≥вобережн≥й та ѕ≥вденн≥й ”крањн≥ Ч лише 18.

ќсобливо нажилис¤ на реформ≥ пом≥щики ”крањни. ¬даючись до р≥зноман≥тних хитрощ≥в п≥д час переговор≥в та перерозпод≥лу земель, вони привласнювали соб≥ л≥си, луки та водойми, що ран≥ше вважалис¤ загальною власн≥стю. —об≥ вони завжди лишали найродюч≥ш≥ земл≥, а г≥рш≥ продавали за п≥двищеними ц≥нами. ” процес≥ перерозпод≥лу вони часто змушували сел¤н перењжджати, штовхаючи б≥дн¤к≥в на додатков≥ витрати. ƒо такоњ практики вдавалис¤ по вс≥й ≥мпер≥њ, але особ- ливо поширеною вона була на ”крањн≥, де точилас¤ найгостр≥ша боротьба за землю. ¬насл≥док цього сел¤ни Ћ≥вобережноњ та ѕ≥вденноњ ”крањни потерп≥ли в≥д реформи набагато б≥льше, н≥ж њхн≥ рос≥йськ≥ сус≥ди.

¬ин¤ток становило ѕравобережж¤. —ерйозно сумн≥ваючись у в≥дданост≥ поль- ськоњ шл¤хти цього рег≥ону (безпомилков≥сть цих п≥дозр п≥дтвердило повстанн¤ пол¤к≥в 1863 р.), ур¤д намагавс¤ привернути на св≥й б≥к украњнських сел¤н ≥ розда- вав њм над≥ли на 18% б≥льш≥, н≥ж вони мали до 1861 р. јле виграючи на величин≥ над≥л≥в, колишн≥ кр≥паки втрачали на дуже завищених ц≥нах, ¤к≥ вони мусили платити за землю.

≤нша особлив≥сть реформ на' ”крањн≥ зумовлювалас¤ формами землеволод≥н- н¤. ” –ос≥њ, де понад 95 % сел¤н жили общинами, документ на щойно набут≥ земл≥ був у колективн≥й власност≥, а плата за них входила в обов'¤зок общини. јле на ”крањн≥ общинн≥ волод≥нн¤ були р≥дк≥стю. ѕонад 80 % сел¤н ѕравобережж¤ й майже 70 % Ћ≥вобережж¤ вели одноос≥бне господарство. ¬≥дтак б≥льш≥сть украњнських сел¤нських с≥мей отримували ≥ндив≥дуальне право на землю й несли особисту в≥дпо- в≥дальн≥сть у сплат≥ боргу за нењ. “ака ситуац≥¤ спри¤ла зм≥цненню й без того розвиненоњ прив'¤заност≥ до приватноњ власност≥, що в≥др≥зн¤ло украњнських сел¤н в≥д рос≥йських.

—л≥д пам'¤тати, що не вс≥ сел¤ни були кр≥паками. ѕриблизно половину становили державн≥ сел¤ни, ¤к≥ под≥л¤лис¤ на щонайменше «ќ р≥зних категор≥й, включаючи майже 1 млн колишн≥х украњнських козак≥в. ¬они звичайно жили краще за пом≥- щицьких кр≥пак≥в (бо хоч ≥ сплачували б≥льшу подушну подать держав≥, що фактично була дл¤ них феодалом, зате могли без дозволу пересел¤тис¤), мали в своЇму роз- пор¤дженн≥ б≥льше земл≥, до того ж над ними не було осоружних пан≥в (хоч њм часто отруювали житт¤ п≥дкупн≥ чиновники). –еформа 1861 р. й, зокрема, закон 1866 р. зв≥льн¤ли державних сел¤н швидше ≥ на умовах спри¤тлив≥ших, н≥ж дл¤ кр≥пак≥в. –азом ≥з свободою вони отримували б≥льш≥ над≥ли, плата за ¤к≥ була нижчою пор≥в- н¤но з тою, що вносили кр≥паки. ѕроте на ѕравобережж≥ становище державних сел¤н мало чим зм≥нилос¤ на краще.

¬загал≥ сел¤н ≥ особливо колишн≥х кр≥пак≥в реформа розчарувала. ¬они спод≥- валис¤ права на волод≥нн¤ своњми над≥лами Ч натом≥сть над≥ли ур≥залис¤, а сел¤нам нав'¤зувавс¤ обт¤жливий ф≥нансовий т¤гар. ѕо селах прокотилас¤ хвил¤ завору- шень, щоправда, неоднакових за силою у р≥зних рег≥онах. Ќа Ћ≥вобережж≥ та ѕ≥вден- н≥й ”крањн≥ повстань було в≥дносно небагато. ѕроте на ѕравобережж≥, де ще жила пам'¤ть про гайдамак≥в ≥ ворожнеча м≥ж православним украњнським сел¤нством та католицькою польською шл¤хтою посилювалас¤ рел≥г≥йними, етн≥чними та соц≥аль- но-економ≥чними розб≥жност¤ми, др≥бн≥ конфл≥кти набули значного поширенн¤. јле њх завжди швидко придушували, й сел¤ни продовжували в пот≥ чола добувати св≥й щоденний хл≥б, хоч ≥ за пом≥тно зм≥нених умов.

≤нш≥ реформи. —касуванн¤ кр≥посного права вело за собою ≥нш≥ реформи. ќкре- мим аспектом ≥мперського устрою, що потребував негайного вдосконаленн¤, було м≥сцеве управл≥нн¤. ≤з зм≥ною сусп≥льства та з наданн¤м кр≥пакам прав грома- д¤нства зростала необх≥дн≥сть у м≥сцев≥й адм≥н≥страц≥њ. ѕроте дл¤ задоволенн¤ цих вимог царський ур¤д не мав н≥ людей, н≥ грошей. “ому в 1866 р. в≥н дозволив общинам обирати на пов≥товому та губернському р≥вн≥ власних представник≥в дл¤ нагл¤ду за осв≥тою, охороною здоров'¤, поштовими послугами, утриманн¤м шл¤х≥в, накопи- ченн¤м запасу њж≥ на випадок голоду та за збором статистичних даних. ƒл¤ ф≥- нансуванн¤ цих служб м≥сцевим ком≥тетам, або земствам, надавалос¤ право обкла- дати населенн¤ земськими податками.

–адикальним в≥дступом в≥д ≥мперськоњ практики призначенн¤ Ђзгориї вс≥х ур¤дових чиновник≥в стало те, що члени земств обиралис¤ з числа виборц≥в, под≥ле- них на три окремих категор≥њ: великих пом≥щик≥в, м≥щан ≥ сел¤н. ¬плив виборц≥в був пропорц≥йним к≥лькост≥ земл≥, що вони мали. —амо собою, значна б≥льш≥сть у земствах належала двор¤нам. Ќа ”крањн≥ вони звичайно складали понад 75 % ус≥х член≥в земств, у той час ¤к сел¤ни р≥дко коли м њли 10 %. јле хоч земства й не були по-справжньому представницькими, вони в≥д≥гравали дуже важливу функц≥ю. ќкр≥м спри¤нн¤ п≥днесенню загального р≥вн¤ житт¤ на сел≥, вони привчали м≥сцеве насе- ленн¤ до обмеженого самовр¤дуванн¤.

- Ќа ”крањн≥ земства впроваджувалис¤ на Ћ≥вобережж≥ та ѕ≥вдн≥. ѕроте на ѕраво- ≤бережж≥ через недавнЇ повстанн¤ польськоњ шл¤хти њх не вводили аж до 1911 р. ≥ ѕредставл¤ючи м≥сцев≥ ≥нтереси, земства ви¤вилис¤ чутлив≥шими до культурних ≤ прагнень украњнц≥в, н≥ж ≥мперське чиновництво. “ак, у друг≥й половин≥ стол≥тт¤ стали њ в≥дчутними украњноф≥льськ≥ тенденц≥њ, зокрема у земствах ѕолтавщини, що слугу- ' вали ареною п≥дготовки багатьох пров≥дник≥в украњнського руху.

ўе гостр≥шою була необх≥дн≥сть удосконаленн¤ системи судочинства. ѕробле- ма значною м≥рою крилас¤ в нерозвинутост≥ у рос≥¤н почутт¤ законност≥. ≤мперськ≥ чиновники, на ¤ких лежала в≥дпов≥дальн≥сть за багато юридичних р≥шень, вважали, що правосудд¤ Ч це сфера держави, а суди, на њхню думку, ≥снували дл¤ того, щоб вир≥шувати, що в≥дпов≥даЇ ≥нтересам держави. ѕрава особи не мали до цього н≥¤кого в≥дношенн¤ чи в кращому раз≥ вважалис¤ другор¤дними. —удов≥ в≥дправи проводи- лис¤ таЇмно, судд≥ часто займалис¤ хабарництвом, а њхн≥ нер≥дко свав≥льн≥ вироки виносилис¤ з урахуванн¤м класових в≥дм≥нностей Ч нижчим верствам д≥ставалис¤ сувор≥ш≥ покаранн¤, а легш≥ вироки Ч двор¤нам. ÷ю ситуац≥ю значно виправила судова реформа 1864 р., зробивши судочинство незалежною сферою управл≥нн¤, за- критою дл¤ втручанн¤ чиновництва. ¬≥дтод≥ суд зас≥дав в≥дкрито, розгл¤даючи пози- ц≥њ обох стор≥н. ќдним ≥з насл≥дк≥в цього була по¤ва новоњ групи фах≥вц≥в Ч адво- кат≥в-юрист≥в.

¬ажлив≥ зм≥ни також в≥дбувалис¤ в ≥нших сусп≥льних сферах ≥мпер≥њ. –еформи в систем≥ осв≥ти 1860-х рок≥в в≥дкрили дл¤ нижчих верств б≥льший доступ до нењ на вс≥х р≥вн¤х, включаючи ун≥верситетський. ¬они також удосконалили програму навчанн¤ й надали ун≥верситетам б≥льшу автоном≥ю. ¬одночас було послаблено цен- зурн≥ утиски, хоч усе ще не¤сним лишалос¤ те, до ¤коњ м≥ри дозвол¤лос¤ обстою- вати Ђп≥дривн≥ї погл¤ди. ” 1874 р. було введено зм≥ни до суворих правил в≥йськовоњ служби, зг≥дно з ¤кими в≥йськова повинн≥сть поширювалас¤ на вс≥ верстви сусп≥ль- ства. —корочувалас¤ також з 25 до 6 рок≥в тривал≥сть служби ≥ вводивс¤ р¤д правил зв≥льненн¤ в≥д в≥йськовоњ повинност≥.

«наченн¤ реформ. ’оч ц≥ Ђвелик≥ реформиї ≥ не революц≥он≥зували умов житт¤ украњнц≥в та ≥нших п≥дданих –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, вони, однак, спричинилис¤ до важли- вих зм≥н. «ах≥дн≥ вчен≥ часто п≥дкреслюють те, що реформи принесли кр≥пакам осо- бисту свободу, спри¤ли розвитку земськоњ системи м≥сцевого вр¤дуванн¤ та п≥днесен- ню рол≥ закону й права. «≥ свого боку рад¤нськ≥ ≥сторики вважають, що реформи в≥д- крили дл¤ –ос≥њ епоху переходу в≥д феодал≥зму до буржуазного, кап≥тал≥стичного .сусп≥льства. «розум≥ло, реформи мали серйозн≥ недол≥ки, але ≥снуЇ загальна згода, що без них подальша соц≥ально-економ≥чна модерн≥зац≥¤ ≥мпер≥њ була б неможли- вою.

Ќа ”крањн≥, де кр≥паки складали близько 42 % всього населенн¤ пор≥вн¤но з 35 % в середньому по ≥мпер≥њ, зв≥льненн¤ сел¤н мало ще б≥льш≥ насл≥дки. ¬доскона- ленн¤ системи осв≥ти, поширенн¤ юридичного захисту, зм≥цненн¤ й поглибленн¤ м≥с- цевого самовр¤дуванн¤ Ч все це примножувало можливост≥ вираженн¤ нац≥ональ- них особливостей ≥ м≥сцевих ≥нтерес≥в. «в≥сно, що в≥днин≥ р≥зноман≥тн≥ ≥дейн≥ теч≥њ, включаючи ≥деолог≥ю украњнськоњ нац≥ональноњ ≥дентичност≥, легше могли знайти шл¤х до широких к≥л громадськост≥.

«м≥ни та реформи, що впроваджувалис¤ в јвстро-”горськ≥й та –ос≥йськ≥й ≥мпе- р≥¤х в≥дпов≥дно у 1848 р. та 1860-х роках, мали важлив≥ под≥бн≥ риси. як зах≥д, ви- мушений в обох ≥мпер≥¤х, особливо јвстр≥йськ≥й, ц≥ реформи проводили Ђзгориї ре- жими, що продовжували утримувати пол≥тичну владу. √либок≥, хоч ≥ не революц≥йн≥ за своЇю суттю, вони лишили недоторканими стар≥ засади. ќднак реформи ¤вно при- скорили наближенн¤ новоњ ери, коли народ ≥ його представники справл¤тимуть в≥д- чутн≥ший вплив на пол≥тичне, соц≥ально-економ≥чне й культурне житт¤. ¬≥дтак ≥ в јвстр≥йськ≥й, ≥ в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥¤х зм≥ни середини XIX ст. були г≥гантським кро- ком на шл¤ху до сучасноњ доби.

« точки зору того впливу, ¤кий справила ц¤ епоха на украњнц≥в, в≥дм≥нност≥ м≥ж австр≥йськими та рос≥йськими реформами мали таке ж значенн¤, ¤к ≥ под≥бност≥. –еволюц≥йний 1848 р≥к поставив перед украњнц¤ми јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ два головних питанн¤: соц≥ально-економ≥чноњ дол≥ сел¤нства й нац≥ональних прагнень церковноњ ≥нтел≥генц≥њ.  ор≥нне значенн¤ мав той факт, що на «ах≥дн≥й ”крањн≥ ц≥ проблеми пе- репл≥талис¤, поза¤к пол¤ки, ¤к≥ виступали проти украњнських нац≥ональних прагнень, часто були водночас ≥ шл¤хтичами, що визискували сел¤н. “ому дл¤ зах≥дних укра- њнц≥в нац≥ональне питанн¤ з самого початку пов'¤зувалос¤ з такими повс¤кденними справами, ¤к осв≥та, м≥сцеве вр¤дуванн¤, соц≥альне законодавство. « часом цей зв'¤- зок наповнить соц≥альне питанн¤ такою ж вагою у св≥домост≥ сел¤нства, ¤коњ воно вже набуло в середовищ≥ ≥нтел≥генц≥њ. ¬имушена згода √абсбург≥в на введенн¤ кон- ституц≥йного правл≥нн¤, попри вс≥ його вади й недосконал≥сть, дала змогу зах≥дним украњнц¤м виражати й захищати у парламент≥ своњ нац≥ональн≥ та соц≥ально-еконо- м≥чн≥ ≥нтереси й спри¤ла залученню до цього сел¤нства. ¬≥дтак зах≥дн≥ украњнц≥, що насел¤ли найв≥дстал≥ш≥ земл≥ јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ та зазнавали соц≥ально-еконо- м≥чних утиск≥в, д≥стали можливост≥ пол≥тичноњ, орган≥зац≥йноњ та культурноњ д≥¤ль- ност≥, ¤ких не мали украњнц≥ в –ос≥њ.

√либок≥ зм≥ни 1860-х рок≥в мало вплинули на розвиток нац≥онального руху украњнц≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ¬ –ос≥њ нац≥ональне питанн¤ не могло дос¤гти гостроти соц≥ально-економ≥чних проблем јвстр≥њ з ц≥лого р¤ду причин, серед ¤ких: куль- турне й демограф≥чне пануванн¤ в ≥мпер≥њ рос≥¤н; ворож≥сть царату до вс¤кого плюра- л≥зму; небажанн¤ цар¤ нав≥ть розгл¤дати питанн¤ конституц≥њ, що створила б умови дл¤ нац≥онального та м≥сцевого самовираженн¤; слабк≥сть громадських орган≥за- ц≥й; жорстока репресивна пол≥тика ур¤ду проти нац≥ональних рух≥в серед нерос≥й- ських народ≥в ≥мпер≥њ. ¬насл≥док цього був в≥дсутн≥й важливий зв'¤зок м≥ж соц≥ально- економ≥чним становищем сел¤н та нац≥ональними прагненн¤ми ≥нтел≥генц≥њ. ÷¤ обставина значно перешкоджала зростанню нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнц≥в –о- с≥йськоњ ≥мпер≥њ.