≤ншою важливою рисою соц≥ально-економ≥чноњ модерн≥зац≥њ стали породжен≥ нею велик≥ зрушенн¤ в етн≥чному склад≥ населенн¤. ƒоки господарство крањни було майже аграрним, њњ населенн¤ лишалос¤ переважно украњнським. “ак, у 1800 р. укра- њнц≥ складали майже 90 % мешканц≥в краю, а њхн≥й в≥дсоток на Ћ≥вобережж≥ с¤гав аж 95. јле у XIX ст. в≥дбувалас¤ пом≥тна зм≥на: частка украњнц≥в у склад≥ населенн¤ впала до 80 %, тод≥ ¤к число рос≥¤н, Їврењв та ≥нших меншостей р≥зко зб≥льшилос¤. ¬еликою м≥рою ц¤ зм≥на стала насл≥дком прискоренн¤ темп≥в комерц≥йного ≥ про- мислового розвитку, ¤кий в основному був пов'¤заний з неукрањнськими нац≥¤ми.

–ос≥¤ни. « моменту укладенн¤ союзу з ћосквою у 1654 р. рос≥¤ни стали на ”крањн≥ звичайним ¤вищем, але њх н≥коли не було багато. ѕрот¤гом XVIII й XIX ст. найчисленн≥шу категор≥ю рос≥¤н тут становили солдати м≥ських залог. —лово ЂмоЇ- кальї, ¤ким украњнц≥ називали рос≥¤н, по сут≥ було синон≥мом слова Ђсолдатї. ћенш≥ п≥дгрупи рос≥¤н складалис¤ з двор¤н, що отримували маЇтки на ѕ≥вдн≥, царських чиновник≥в ≥ купц≥в, особливо на Ћ≥вобережж≥. Ќаприк≥нц≥ XVIII Ч на початку XIX ст. з освоЇнн¤м на ѕ≥вдн≥ нових земель туди плинув пост≥йний, хоч ≥ не широкий, пот≥к рос≥йських поселенц≥в, переважно таких рел≥г≥йних дисидент≥в, ¤к старов≥ри. … лише в к≥нц≥ XIX ст. у зв'¤зку з промисловим бумом рос≥¤ни стали масово пере- сел¤тис¤ на ”крањну, особливо в промислов≥ й торгов≥ центри ѕ≥вдн¤. „исельн≥сть рос≥¤н зб≥льшувалас¤ й за рахунок добров≥льноњ русиф≥кац≥њ, насамперед укра- њнського двор¤нства. як вже було зазначено, на 1897 р. рос≥¤ни складали 11,7% на- селенн¤ краю.

ѕереконан≥ в тому, що ”крањна за суттю своЇю Ч рос≥йська земл¤, а укра- њнська культура Ч неповноц≥нна, рос≥¤ни в основн≥й мас≥ не бажали оволод≥вати ук- рањнською мовою й не ви¤вл¤ли зац≥кавленост≥ украњнськими звича¤ми й традиц≥¤ми ≥ поваги до них. ¬они домагалис¤ русиф≥кац≥њ вс≥х стор≥н украњнського житт¤ й дос¤г- ли своЇњ мети, принаймн≥ у м≥стах. —тавленн¤ украњнських сел¤н до рос≥¤н в основ- ному не було р≥зко антагон≥стичним. ќск≥льки рос≥йськ≥ переселенц≥ зосереджува- лис¤ у м≥стах ≥ на заводах, њхн≥ контакти з селом були обмеженими. ƒо того ж укра- њнськ≥ сел¤ни розум≥ли, що рос≥йських сел¤н ≥ роб≥тник≥в гнобили не менш безжально. Ќарешт≥, завд¤ки сп≥льност≥ православноњ в≥ри й под≥бност≥ у мов≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж двома народами було легше подолати. ÷е зовс≥м не значить, що украњнськ≥ се- л¤ни не усв≥домлювали р≥зниц≥ м≥ж собою та п≥вн≥чанами. ¬они називали рос≥¤н, ¤к≥ нер≥дко носили бороди, зневажливим словом Ђкацапї, рос≥¤ни платили њм т≥Їю ж монетою, називаючи украњнц≥в не менш принизливо Ч Ђхохолї (оселедець на пого- лен≥й голов≥ козака). ѕроте невдоволенн¤ культурною гегемон≥Їю рос≥¤н найгостр≥- ше в≥дчувалос¤ серед украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ.

ѕол¤ки. ѕол¤ки жили на ”крањн≥ набагато давн≥ше, н≥ж рос≥¤ни. ” XVI ≥ XVII ст. вони брали участь у колон≥зац≥њ украњнського пограничч¤, ≥ хоч п≥д час повстанн¤ 1648 р. њх вигнали з Ћ≥вобережж¤, њм удалос¤ зберегти св≥й контроль над ѕравобе- режж¤м. ÷ей рег≥он вони розгл¤дали ¤к нев≥д'Їмну частину ѕольщ≥ нав≥ть п≥сл¤ його приЇднанн¤ до –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ у 1795 р. ¬еликий вплив пол¤к≥в на ѕравобережж≥, звичайно ж, не залежав т≥льки в≥д њхньоњ к≥лькост≥: в середин≥ XIX ст. њх нал≥- чувалос¤ лише 500тис., а њхн¤ частка в населенн≥ ”крањни впала з 10 % у 1795 р. до 6,4 у 1909 р. ¬еличезна вага пол¤к≥в на ѕравобережж≥ насамперед зумов- лювалас¤ багатством ≥ впливом њхньоњ ел≥ти. ” 1850 р. близько 5 тис. польських земле- власник≥в волод≥ли 90 % земл≥ та 1,2 млн кр≥пак≥в цього рег≥ону. ѕравобережж¤, де зосереджувалос¤ 60 % усього двор¤нства ”крањни, лишалос¤ твердинею старих пор¤дк≥в.

Ќав≥ть скасуванн¤ кр≥посного права не змогло похитнути становища таких казко- во багатих польських магнат≥в, ¤к родини ѕотоцьких, „орторийських, Ѕраницьких та «аславських, кожн≥й з ¤ких належали волод≥нн¤ в сотн≥ тис¤ч акр≥в. ћаючи вели- чезний кап≥тал, вони у раз≥ потреби легко переходили до використанн¤ найманоњ прац≥ та механ≥зованоњ обробки земл≥. јле дл¤ величезноњ б≥льшост≥ польськоњ шл¤х- ти перех≥д до товарного землеробства ви¤вивс¤ складним. ѕ≥д к≥нець XIX ст. ба- гато з них порозпродавали своњ маЇтки й перебралис¤ в м≥ста, де стали чиновниками, купц¤ми, представниками в≥льних профес≥й. ≤ все ж у 1904 р. в руках пол¤к≥в перебу- вало понад 46 % приватних землеволод≥нь ≥ 54 % промислового виробництва на ѕравобережж≥.

” стосунках м≥ж польськими панами та украњнськими сел¤нами завжди ≥снувала велика напружен≥сть. —касуванн¤ кр≥пацтва дещо покращило становище. ѕ≥зн≥ше, коли у 1863 р. пол¤ки повстали проти рос≥¤н, де¤к≥ з них намагалис¤ привернути на св≥й б≥к украњнських сел¤н, видавши так зван≥ Ђзолот≥ грамотиї, в ¤ких проголошува- ли, що це вони, а че цар, дарували сел¤нам землю й свободу. Ќасл≥дки цих зусиль в основному були м≥зерними. ћало хто з украњнських сел¤н приЇднавс¤ до польських пан≥в, зате близько 300 тис. добров≥льно боролис¤ з повсталими.

ƒе¤к≥ польськ≥ двор¤ни в≥дчували до украњнц≥в ≥нтерес, що не мав н≥¤коњ пол≥- тичноњ чи економ≥чноњ мотивац≥њ. ¬они та њхн≥ предки прот¤гом стол≥ть жили на ”крањн≥. ¬насл≥док цього в середин≥ XIX ст. у де¤ких польських шл¤хтич≥в розвину- лас¤ прихильн≥сть до всього украњнського. “имко ѕадура, наприклад, використовував у своњх творах украњнську народну поез≥ю, а представники Ђукрањнськоњ школиї поль- ських письменник≥в з ѕравобережж¤, до ¤коњ належав ≥ славетний ёл≥уш —ловаць- кий, часто писали на украњнськ≥ теми. як ми п≥зн≥ше побачимо, де¤к≥ польськ≥ чи спольщен≥ двор¤ни в≥д≥грали видатну роль в украњнському нац≥ональному рус≥. ќднак ≥ дал≥ ≥нтереси польських землевласник≥в та украњнських сел¤н лишалис¤ несум≥сни- ми, ≥ в традиц≥йних стосунках м≥ж двома народами сталос¤ мало в≥дчутних зм≥н.

™врењ. —еред найчисельн≥ших меншостей ”крањни Ђнайстаршоюї були Їврењ. ¬они жили тут ще за  ињвськоњ доби, а у XVI ≥ XVII ст. п≥д покровительством поль- ськоњ шл¤хти стали масово пересел¤тис¤ на ”крањну. ÷≥ давн≥ мешканц≥ ”крањни бу- ли, проте, в≥дносно новими п≥дданими цар≥в. ѕравобережж¤, де проживали майже вс≥ украњнськ≥ Їврењ, стало частиною –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ лише в 1795 р. ÷арський ур¤д проводив ун≥кальну пол≥тику щодо великоњ к≥лькост≥ своњх нових Їврейських п≥дданих: аби захистити рос≥йських купц≥в в≥д конкуренц≥њ з њхнього боку, в≥н заборо- нив Ївре¤м проживати на територ≥њ власне –ос≥њ. «она розселенн¤ Їврењв, так звана Ђсмуга ос≥лост≥ї, обмежувалас¤ м≥сц¤ми њхнього первинного проживанн¤ в таких не- давно захоплених зах≥дних земл¤х, ¤к Ћитва, Ѕ≥лорус≥¤ й б≥льша частина ѕраво- бережноњ ”крањни. ѕопри вс≥ модиф≥кац≥њ ц¤ смуга по сут≥ про≥снувала до 1917 р.

ѕрот¤гом усього XIX ст., особливо у друг≥й його половин≥, чисельн≥сть Їврей- ського населенн¤ дуже зросла. ћ≥ж 1820 та 1880 рр., коли загальна к≥льк≥сть насе- ленн¤ ≥мпер≥њ зб≥льшилас¤ на 87 %, число Їврењв зросло на 150 %. ўе швидшим цей процес був на ѕравобережж≥: к≥льк≥сть населенн¤ м≥ж 1844 та 1913 рр. зб≥ль- шилас¤ тут на 265 %, у той час ¤к Їврейського населенн¤ Ч на 844 %! ÷≥ надзвичай- н≥ темпи по¤снювалис¤ насамперед тим, що ≥удейська рел≥г≥¤ осв¤чувала багатод≥т- н≥ родини, по-друге, Їврењ менше терп≥ли в≥д голоду, воЇн та еп≥дем≥й, та, нарешт≥, тим, що серед них була меншою дит¤ча смертн≥сть завд¤ки самодопомоз≥ Їврей- ськоњ громади й на¤вност≥ своњх л≥кар≥в. ≤з 5,2 млн Їврењв ≥мпер≥њ к≥нц¤ XIX ст. по- чад 2 млн мешкали на ”крањн≥. ѕри цьому ¤кщо в ≥мпер≥њ вони складали 4 % насе- ленн¤, то на ”крањн≥ Ч8, а на ѕравобережж≥ Ч 12,6.

“радиц≥йно Їврењ були м≥ськими жител¤ми. ÷арська заборона пересел¤тис¤ на село закр≥плювала це становище. “ому не дивно, що 33 % м≥ського населенн¤ ”крањни складали Їврењ, а в м≥стечках ѕравобережж¤ њхн¤ частка с¤гала 70Ч80 %.  омпактн≥, замкнут≥ традиц≥онал≥стськ≥ громади Їврейських м≥стечок були окремим св≥том. “ут панували ортодоксальна Їврейська рел≥г≥¤, культура ≥ мова (≥диш). ¬еликий вплив-мали рабини, кагали, тобто органи самовр¤дуванн¤ громади, а кон- такти ≥з Ђзовн≥шн≥мї св≥том обмежувалис¤ економ≥чними зносинами. “иповими бу- ли убозтво й перенаселен≥сть м≥стечок, оск≥льки чисельн≥сть Їврейських громад прос- то перевищувала њхню економ≥чну спроможн≥сть. ўоб вижити в багатолюдних про- в≥нц≥йних м≥стечках з њхн≥ми обмеженими можливост¤ми зароб≥тку та ≥нтенсивною конкуренц≥Їю, потр≥бн≥ були працьовит≥сть, майстерн≥сть ≥ км≥тлив≥сть.

Ѕлизько 3/4 украњнських Їврењв заробл¤ли на житт¤ др≥бною торг≥влею та ре- меслом. ÷≥ зовс≥м не багат≥ крамар≥, шинкар≥, кравц≥, шевц≥ та ювел≥ри становили Їврейський Ђсередн≥й класї. Ќеквал≥ф≥кован≥ роб≥тники, багато з ¤ких ледве могли прогодувати себе випадковими зароб≥тками чи милостинею, складали близько 20 ∞о Їврейськоњ робочоњ сили. ¬ерх≥вка под≥л¤лас¤ на дв≥ п≥дгрупи: з одного боку, рабин≥в та ≥нших вельмишановних Ђкнижник≥вї, ¤к≥ справл¤ли на громаду великий вплив, а з ≥ншогоЧбагатих кап≥тал≥ст≥в. ” 1872 р. багатим Ївре¤м на ”крањн≥ належало близько 90 % винокурень, 56 % л≥сопилень, 48 % виробництва тютюну й 33 ∞о цукроварень. ≤з розширенн¤м можливостей здобути осв≥ту багато Їврењв улило- с¤ до середовища св≥тськоњ русиф≥кованоњ ≥нтел≥генц≥њ, особливо в таких галуз¤х, ¤к право та медицина. ј з розвитком промисловост≥ велика к≥льк≥сть Їврењв (за де¤кими п≥драхунками Ч38%) знайшли соб≥ роботу на заводах.

јле соц≥ально-економ≥чн≥ зм≥ни спричин¤лис¤ й до певних труднощ≥в дл¤ Їврењв ≥мпер≥њ. ≤з швидким зростанн¤м Їврейського населенн¤ загострювалас¤ його еконо- м≥чна конкуренц≥¤ з неЇвре¤ми. ≈ксплуататорська д≥¤льн≥сть де¤ких Їврейських п≥д- приЇмц≥в та лихвар≥в ≥, що дуже важливо, все б≥льш антисем≥тська пол≥тика ур¤ду, аг≥тац≥¤ реакц≥йних угруповань Ч все це посилювало ворож≥сть до Їврењв наприк≥н- ц≥ XIX ст. ” 1881 р. ≥ повторно у 1903Ч1905 рр. њњ кульм≥нац≥Їю став р¤д погром≥в Їврейських громад та њхнього майна, що призвело до загибел≥ дес¤тк≥в людей ≥ м≥ль- йонних збитк≥в. Ѕагато погром≥в орган≥зовували так≥ ультраправ≥ групи рос≥йських нац≥онал≥ст≥в, ¤к Ђ—оюз русского народаї ≥ сумнозв≥сн≥ Ђчорн≥ сотн≥ї при потуранн≥ чи, принаймн≥, невтручанн≥ ур¤ду. јле чи не найдалекос¤жн≥шим насл≥дком по- гром≥в стало те, що вони загострили у Їврењв й без того гостре в≥дчутт¤ беззахисност≥ й спричинилис¤ до масовоњ ем≥грац≥њ близько 1,2 млн Їврењв (до 1914 р.) ≥з –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ до —получених Ўтат≥в.

”загал≥ стосунки м≥ж украњнц¤ми та Ївре¤ми не були Ч та й навр¤д чи могли бути Ч дружн≥ми. ѕрот¤гом стол≥ть ц≥ два народи ≥снували у структурно антагон≥- стичному (хоч ≥ взаЇмозалежному) середовищ≥. ƒл¤ Ївре¤ украњнець представл¤в в≥дстале й забите село, а дл¤ украњнц¤ Їврей був ут≥ленн¤м чужого й експлуататор- ського м≥ста, що дешево купувало у нього продукти, а своњ товари продавало йому до- рого. ”крањнськ≥ сел¤ни бо¤лис¤ рос≥йських чиновник≥в ≥ ненавид≥ли польських па- н≥в, а за браком ≥нших засоб≥в заробл¤ти на прожиток Їврењ часто д≥¤ли ¤к њхн≥ пред- ставники чи посередники. ¬ культурному в≥дношенн≥ Їврењ та украњнц≥ мали небагато сп≥льного, а њхн≥ рел≥г≥њ лише поглиблювали в≥дм≥нност≥ м≥ж ними.

Ќе краще складалис¤ стосунки м≥ж ≥нтел≥генц≥Їю цих двох народ≥в. « точки зору нац≥ональноњ ор≥Їнтац≥њ Їврейська ≥нтел≥генц≥¤ бачила лише дв≥ можливост≥: або. асим≥люватис¤ з пан≥вною рос≥йською культурою, або намагатис¤ розвинути свою самобутн≥сть. “≥сн≥ш≥ зв'¤зки з украњнц¤ми, ¤к≥ мало що могли запропонувати Ївре¤м у культурному, економ≥чному чи пол≥тичному в≥дношенн≥, здавалис¤ справою малодоц≥льною. «≥ свого боку, украњнська ≥нтел≥генц≥¤ засуджувала схильн≥сть Їврењв, ¤к≥ прот¤гом стол≥ть жили серед украњнц≥в, до ототожненн¤ з сильн≥шими рос≥¤нами. ≤ хоч робилис¤ спроби дос¤гти взаЇморозум≥нн¤ й нав≥ть сп≥впрац≥ (на- приклад, заходи ћихайла ƒрагоманова та јрона Ћ≥бермана чи —имона ѕетлюри та ≥нших украњнських соц≥ал≥ст≥в, з одного боку, та видатного с≥он≥стського д≥¤ча ¬олодимира ∆аботинського Ч з ≥ншого), вони не мали великого усп≥ху. ¬≥дтак ц≥ дв≥ сп≥льност≥ продовжували жити у близькому сус≥дств≥, але в майже ц≥лковит≥й ≥зо- л¤ц≥њ одна в≥д одноњ. ƒо того ж багато представник≥в кожноњ з них були схильн≥ ско- р≥ше тањти в соб≥ стар≥ образи, н≥ж плекати сп≥льн≥ ≥нтереси ≥ взаЇморозум≥нн¤.

—оц≥ально-економ≥чний розвиток —х≥дноњ ”крањни наприк≥нц≥ XIX ст. характери- зують три основн≥ риси: економ≥чний заст≥й у б≥льшост≥ с≥льських район≥в; швидка ≥ндустр≥ал≥зац≥¤ в  ривому –оз≥ та ƒонбас≥; зростаюча присутн≥сть в крањн≥ не- украњнц≥в. як ми пересв≥дчилис¤, саме неукрањнц≥, головним чином рос≥¤ни та Їврењ, були найб≥льш причетними до промислового розвитку та зростанн¤ м≥ст. ” свою чергу украњнц≥ лишалис¤ на сел≥. ¬насл≥док цього розвинулас¤ соц≥ально-економ≥чна дво- полюсн≥сть: украњнц≥в у ще б≥льш≥й м≥р≥, н≥ж доти, ототожнювали ≥з заст≥йним ≥ в≥д- сталим селом, тод≥ ¤к неукрањнц≥ панували в царинах сусп≥льства, що розвивалис¤ й модерн≥зувалис¤. «начною м≥рою цей под≥л ≥снуЇ й сьогодн≥.