” 1870-т≥ роки стало очевидним, що попри скасуванн¤ кр≥пацтва економ≥чне становище сел¤н не пол≥пшилос¤ й самодержавство не ви¤вл¤Ї н≥¤ких ознак готов- ност≥ до подальшого компром≥су. ” сусп≥льств≥ поширювалос¤ розчаруван- н¤. ÷е спричинилос¤ до зростанн¤ у середовищ≥ ≥нтел≥генц≥њ радикальних настроњв ≥ готовност≥ зробити все дл¤ знищенн¤ старого ладу. —ловом, назр≥ли спри¤тлив≥ обставини дл¤ по¤ви революц≥онер≥в.

Ќа к≥нець XIX ст. соц≥альний склад ≥нтел≥генц≥њ, з ¤коњ виходила б≥льш≥сть рево- люц≥онер≥в, зазнав пом≥тних зм≥н. «д≥йснена п≥сл¤ реформи л≥берал≥зац≥¤ осв≥ти означала, що двор¤нство вже не складатиме переважноњ б≥льшост≥ студент≥в ун≥вер- ситет≥в, а в≥дтак ≥ ≥нтел≥генц≥њ. “епер до ун≥верситет≥в вступали сини м≥щан, св¤щени- к≥в, др≥бних чиновник≥в, козак≥в ≥ нав≥ть сел¤н. ” трьох ун≥верситетах ”крањни Ч  ињвському, ’арк≥вському та ќдеському Ч в 1895 р. вони складали близько полови- ни ус≥х студент≥в. ÷е середовище р≥зночинц≥в надавало нов≥й ≥нтел≥генц≥њ певних позакласових рис, що дещо зменшувало њњ в≥дчужен≥сть в≥д мас.

јле попри зростанн¤ в к≥нц≥ XIX ст. ун≥верситет≥в ≥нтел≥генц≥¤ продовжувала лишатис¤ крих≥тною часткою сусп≥льства. ” 1895 р. на ”крањн≥ нал≥чувалос¤ лише близько 5 тис. студент≥в. ј революц≥онери, звичайно ж, становили незначну частку ≥нтел≥генц≥њ. Ќаприклад, у 1881 р. (п≥к революц≥йноњ д≥¤льност≥ в ≥мпер≥њ) на 100 млн населенн¤ заф≥ксовано всього 1000 випадк≥в антидержавних д≥й. Ќарешт≥, револю- ц≥йний рух у сутност≥ своњй був позбавлений нац≥ональних ознак. Ќамагаючись ство- рити у боротьб≥ з царизмом об'Їднан≥ Ђвсерос≥йськ≥ї сили, його учасники спочатку нехтували нац≥ональними проблемами, а згодом стали дивитис¤ на них ¤к на основну перешкоду в њхн≥й революц≥йн≥й боротьб≥.

Ќародники. ѕочинаючи з 1860-х рок≥в радикально настроЇну молодь ≥мпер≥њ зви- чайно називали народниками. —ама назва говорить про те, що це були люди, ¤к≥ ото- тожнювали себе з народом, а в тих обставинах це значило Ч з сел¤нами. ÷е ото- тожненн¤ з сел¤нством та ≥деал≥зац≥ю його, притаманн≥ радикально настроЇн≥й ≥нте- л≥генц≥њ, важко зрозум≥ти з точки зору чисто рац≥ональних м≥ркувань. ¬они значною м≥рою виростали з почутт¤ вини, що розвинулос¤ у молодих, ≥деал≥стично настроЇ- них студент≥в, ¤к≥ пор≥внювали своЇ прив≥лейоване становище з т¤жкою долею се- л¤нства. –≥зновидом п≥дсв≥домоњ компенсац≥њ сел¤нинов≥ за його злигодн≥ стала його ≥деал≥зац≥¤. ћоральну чистоту, начебто властиву сел¤нинов≥, ≥нтел≥генц≥¤ виводила з його т¤жкоњ й чесноњ прац≥. Ќа њњ думку, особливо ц≥нним аспектом сел¤нського сусп≥льства була община, що, ¤к здавалос¤, св≥дчила про в≥дсутн≥сть у сел¤нина его- њзму та про його природжену схильн≥сть до соц≥ал≥зму.

≤деал≥зац≥¤ сел¤нства характеризувала не одних лише народник≥в (такий п≥дх≥д певною м≥рою под≥л¤ли хлопомани та ≥нш≥ групи ≥нтел≥генц≥њ), проте виключно њхньою рисою була р≥шуча в≥ддан≥сть справ≥ революц≥њ, ¤ка поклала б початок но- вому справедливому ладов≥. ѕершу групу народник≥в-революц≥онер≥в орган≥зував ^ 1871 р. в ѕетербурз≥ ћихайло „айковський; под≥бн≥ групи виникали по вс≥й ≥мпер≥њ. Ќа ”крањн≥ одну з таких груп заснував у 1873 р. в ќдес≥ ‘ед≥р ¬олховський. ¬она нал≥чувала 100 член≥в. —еред них був ≥ јндр≥й ∆ел¤бов Ч украњнський студент ≥з сел¤нськоњ родини, ¤кий стане згодом одним ≥з найвидатн≥ших революц≥онер≥в ≥мпер≥њ. Ќезабаром у  иЇв≥ виник невеликий гурток анарх≥ст≥в, що називавс¤ Ђ и- њвська громадаї. ƒо нього також входили т≥, хто згодом стануть в≥домими рево- люц≥онерами: ¬≥ра «асудим, ¬олодимир ƒебогор≥й-ћокр≥Ївич та як≥в —тефанович.

≤з по¤вою революц≥йних груп м≥ж ними розгор≥лис¤ палк≥ суперечки щодо найефективн≥ших метод≥в дос¤гненн¤ поставленоњ мети. ќдин ≥з напр¤м≥в, пов'¤заний з в≥домим рос≥йським народником ѕетром Ћавровим, обстоював поступовий п≥дх≥д у п≥дготовц≥ народу до революц≥њ за допомогою осв≥ти й пропаганди. ≤нший, не такий попул¤рний спочатку п≥дх≥д асоц≥ювавс¤ з барвистою й харизматичною постаттю рос≥йського анарх≥ста ћихайла Ѕакун≥на, ¤кий закликав революц≥онер≥в до зд≥й- сненн¤ насильницьких п≥дбурливих акт≥в, що спровокували б спонтанн≥ масов≥ висту- пи народу. ¬ 1874 р. дл¤ Ћаврова та його приб≥чник≥в, здавалос¤, настав зор¤ний час, коли п≥сл¤ страх≥тливого голоду в ѕоволж≥ близько 3 тис. народник≥в по вс≥й ≥мпе- р≥њ кинули навчанн¤ в ун≥верситетах ≥, вбравшись у сел¤нський од¤г, п≥шли на село встановлювати контакти з народом ≥ готувати його до великого повстанн¤. ѕроте це Ђход≥нн¤ в народї, ¤к його назвали, зазнало жалюг≥дноњ поразки. —ел¤ни просто в≥дмовл¤лис¤ мати справу ≥з чужинц¤ми з м≥ста, перевд¤ганн¤ ¤ких на хл≥бороб≥в часто викликало глузуванн¤. Ќер≥дко сел¤ни нав≥ть допомагали жандармам ви¤вл¤ти революц≥онер≥в.

Ќа ”крањн≥ Ђход≥нн¤ в народї спостер≥галос¤ головним чином в околиц¤х „иги- рина  ињвськоњ губерн≥њ. Ќародники вибрали саме цей край, оск≥льки в≥н був одним ≥з вогнищ кривавого гайдамацького повстанн¤ п≥встол≥тт¤ тому, спод≥ваючись, що тут ≥ дос≥ тл≥ли жарини бунтарства. ’оч цей рух ≥ зазнав невдач≥, ц≥кавим його продовженн¤м стали под≥њ, що в≥дбулис¤ у 1877 р., коли —тефанович та його анарх≥ст- ська група, що базувалас¤ в  иЇв≥, вдалис¤ до спроби скористатис¤ в≥ддан≥стю се- л¤н царев≥, сфабрикувавши Ђцарськ≥ ман≥фестиї, в ¤ких сел¤нам наказувалос¤ утво- рити ЂтаЇмн≥ загониї й повставати проти м≥сцевих пом≥щик≥в ≥ чиновник≥в. ÷ю так звану Ђчигиринську змовуї викрили, ви¤вивши причетними до нењ близько 1000 се- л¤н.

” той час ¤к б≥льш≥сть народник≥в зосередилис¤ на робот≥ з сел¤нами, де¤к≥ з них почали звертати увагу на роб≥тник≥в, чисельн≥сть ¤ких зростала. ” 1875 р. ™вген «а- славський заснував в ќдес≥ нелегальний Ђѕ≥вденнорос≥йський союз роб≥тник≥вї, що став одн≥Їю з перших роб≥тничих орган≥зац≥й в ≥мпер≥њ. ¬ наступн≥ роки з'¤вивс¤ р¤д ≥нших роб≥тничих гуртк≥в, орган≥зованих на зразок тих, що д≥¤ли на п≥вноч≥ –ос≥њ, проте ≥снували вони недовго, а њхн≥й вплив був скороминущим.

ѕ≥сл¤ невдач≥ Ђход≥нн¤ в народї де¤к≥ з найб≥льш радикальних народник≥в звер- нулис¤ до ≥дей Ѕакун≥на, вир≥шивши, що розпочати революц≥ю можуть лише на- сильство й терористичн≥ акти. ” 1878 р. ¬≥ра «асулич, колишн¤ учасниц¤ ки- њвськоњ групи анарх≥ст≥в, поранила з револьвера в≥йськового коменданта ѕетербурга генерала “репова. Ќезабаром виникла група розкольник≥в Ч сумнозв≥сна ЂЌародна вол¤ї, ¤ка зробила тероризм основною засадою своЇњ д≥¤льност≥. —уворо консп≥ратив- на й непроникна ≥ззовн≥ ЂЌародна вол¤ї (серед учасник≥в ¤коњ був ≥ ∆ел¤бов) роз- почала кампан≥ю пол≥тичних убивств, кульм≥нац≥Їю ¤коњ став замах на ќлександра II у 1881 р. «агибель цар¤ викликала загальний осуд насильства, дискредитац≥ю теро- рист≥в ≥ переконала ур¤д у необх≥дност≥ проводити реакц≥йну пол≥тику. ’арактерно, що п≥д час терористичноњ кампан≥њ 1879Ч1881 рр. народники ви¤вилис¤ особливо д≥¤льними на ”крањн≥. ”  иЇв≥ та ≥нших м≥стах було вбито к≥лькох важливих ур¤до- вих чиновник≥в. ƒехто з революц≥онер≥в нав≥ть доводив, що пол≥тичн≥ вбивства ви- найшли так≥ Ђп≥вденц≥ї, ¤к ∆ел¤бов, ƒмитро Ћизогуб ≥ ћикола  ибальчич.

–ос≥йськ≥ революц≥онери й украњнське питанн¤. ’оч у центр≥ уваги народник≥в була соц≥альна революц≥¤, у п≥дготовц≥ до нењ вони не могли нехтувати Ђм≥сцевими умовамиї, тобто нац≥ональними особливост¤ми р≥зних народ≥в ≥мпер≥њ. ѕров≥дний ≥деолог народник≥в Ћавров вважав нац≥онал≥зм за поб≥чний аспект св≥товоњ ≥стор≥њ й висловлював серйозн≥ сумн≥ви щодо його здатност≥ спри¤ти прогресу людства. ÷ю позиц≥ю п≥дтримували багато революц≥онер≥в украњнського походженн¤, на думку ¤ких, було б краще, коли б нац≥ональн≥ в≥дм≥нност≥ зникли; хай, мовл¤в, цей процес ви¤витьс¤ хворобливим, аби т≥льки народилос¤ нове всесв≥тнЇ соц≥ал≥стичне сусп≥ль- ство. јле поки що, вважали вони, нац≥ональн≥ особливост≥ сл≥д враховувати.

¬иразним прикладом пов'¤заних з нац≥ональними особливост¤ми проблем, що ви- никали у народник≥в, було питанн¤ сел¤нськоњ общини. –еволюц≥онери вважали, що сел¤нське общинне землевод≥нн¤ в –ос≥њ Ї переконливим св≥дченн¤м природноњ схильност≥ рос≥¤н до соц≥ал≥зму. ¬≥дтак вони робили висновок, н≥бито –ос≥¤ може ми- нути кап≥тал≥стичну стад≥ю розвитку й прийти до соц≥ал≥зму швидше й безпосеред- н≥ше, н≥ж ™вропа. ѕроте цю теор≥ю заперечувала ситуац≥¤ на ”крањн≥. ¬ украњнському сел≥ поширеним було приватне землеволод≥нн¤, й де¤к≥ народники з розпачем гово- рили про Ђвроджену в≥дразуї украњнц≥в до общини. ≤нш≥ революц≥онери, так≥ ¤к ћ. —тародворський ≥з кам'¤нець-под≥льськоњ групи, визнавали, що Ђна ”крањн≥ справа стоњть ≥накше. Ќаш≥ люди ¤вл¤ють собою буржуа, тому що вони пройн¤т≥ ≥нстинк- том приватноњ власност≥ї. Ѕ≥льше того, на думку —тародворського, схильн≥сть укра- њнц≥в до приватноњ власност≥ могла означати, що Ђћалорос≥¤, ймов≥рно, стане бар'Їром на шл¤ху поширенн¤ соц≥ал≥стичних ≥дей у –ос≥њї.

ѕопри вс≥ ц≥ розходженн¤ м≥ж народниками та украњноф≥лами, особливо њхн≥м молодим покол≥нн¤м, у них було багато сп≥льного, що випливало з њхнього ≥нтере- су до сел¤нства. „асто, збираючи етнограф≥чн≥ матер≥али на сел≥, молод≥ украњноф≥ли встановлювали дружн≥ стосунки з народниками, ¤к≥ займалис¤ революц≥йною про- пагандою. Ѕагато з них поЇднували обидв≥ справи. Ќав≥ть на орган≥зац≥йному р≥вн≥ ре- волюц≥йн≥ групи активно сп≥впрацювали з Ђмолодимиї громадами. Ђ—тар≥ї ж громади, члени ¤ких глибоко поринули у складанн¤ словника украњнськоњ мови, не схвалю- вали д≥¤льност≥ своњх молодших колег, ≥ ц¤ обставина стала джерелом серйозноњ на- пруги м≥ж двома покол≥нн¤ми украњноф≥л≥в.

–еволюц≥йний рух спричинивс¤ не лише до розколу серед украњноф≥л≥в, а й до значного зменшенн¤ числа њхн≥х приб≥чник≥в. ƒинам≥зм, героњчна романтика ре- волюц≥йного руху дедал≥ б≥льше приваблювали молодих украњнц≥в. ѕриставши до лав революц≥онер≥в, вони займали антинац≥ональн≥ позиц≥њ, поривали своњ зв'¤зки з укра- њнським рухом ≥ н≥коли не контактували з ним. ” кращому випадку ц≥ молод≥ укра- њнськ≥ борц≥ за справу соц≥ального радикал≥зму намагалис¤ спочатку п≥дн¤ти рево- люц≥ю, а пот≥м вже розв'¤зувати нац≥ональне питанн¤. “ак революц≥йний попу- л≥зм привертав на св≥й б≥к чимраз б≥льше талановитоњ молод≥, що призвело до критичного ослабленн¤ украњнського руху.

ћарксизм. —пантеличен≥ й роздратован≥ сл≥пою в≥рою сел¤н в цар¤ ≥ з розчару- ванн¤м усв≥домлюючи, що середн≥й сел¤нин вол≥в би скор≥ше бути куркулем, н≥ж бо- ротис¤ за соц≥альну р≥вн≥сть у своЇму сел≥, багато радикал≥в стали сумн≥ватис¤ в ре- волюц≥йному потенц≥ал≥ сел¤нства. ¬насл≥док цього чимало радикал≥в починали сприймати ≥дењ, ¤к≥ пов'¤зували над≥ю на революц≥ю з новим класом Ч пролетар≥а- том.

ƒжерелом цих ≥дей був марксизм. ѕор≥вн¤но з туманним ≥деал≥змом народник≥в вигл¤дало, що марксизм ≥з його наголосом на економ≥чних в≥дносинах пропонував науково достов≥рний метод анал≥зу соц≥альноњ повед≥нки. ¬≥н давав принципи под≥лу вс≥х верств сусп≥льства на експлуатованих ≥ експлуататор≥в ≥ доводив нев≥дворотн≥сть класовоњ боротьби та революц≥њ. Ѕ≥льше того, здавалос¤, в≥н м≥г по¤снити сусп≥льн≥ в≥дносини прот¤гом ус≥Їњ ≥стор≥њ людства ≥ в будь-¤к≥й крањн≥ св≥ту.

ўе одним привабливим аспектом марксизму була його пр¤ма пов'¤зан≥сть ≥з сучасн≥стю. √овор¤чи про наближенн¤ останньоњ сутички м≥ж кап≥талом ≥ пролетар≥а- том, ћаркс передбачав, що найб≥льша в св≥т≥ революц≥¤ в≥дбудетьс¤ у недалекому майбутньому. ѕерем≥гши в ц≥й титан≥чн≥й боротьб≥, пролетар≥ат зд≥йснить остаточний синтез соц≥ал≥зму. “аким чином, марксизм не лише надихав радикал≥в новим опти- м≥змом, а й схил¤в њх до в≥ри в те, що вони власними зусилл¤ми можуть спри¤ти епохальним под≥¤м.

ћарксистськ≥ ≥дењ з'¤вилис¤ на ”крањн≥ досить рано, коли «≥бер, ¤кого дуже шану- вав ћаркс, у 1871 р. вперше ознайомив з ними своњх студент≥в ≥ колег у  иЇв≥. –ад¤н- ськ≥ вчен≥ вважають, що причиною неспроможност≥ «≥бера збудити зац≥кавлен≥сть цими ≥де¤ми була його зосереджен≥сть лише на економ≥чн≥й теор≥њ ћаркса, а не на його революц≥йному вченн≥. Ѕайдуж≥сть до марксистських ≥дей, що спостер≥га- лас¤ спочатку, також по¤снюЇтьс¤ “им, що в той час ≥ще не почалас¤ широкомас- штабна ≥ндустр≥ал≥зац≥¤ й пролетар≥ат на ”крањн≥ був малочисельним.

«аслугу знайомства ≥нтел≥генц≥њ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ з марксизмом звичайно при- писують √еорг≥ю ѕлеханову Ч розчарованому рос≥йському народников≥, котрий почав читати твори ћаркса п≥д час свого вигнанн¤ у Ўвейцар≥њ. ¬ 1883 р. у ∆енев≥ в≥н засновуЇ першу рос≥йську марксистську групу Ђ¬изволенн¤ прац≥ї та публ≥куЇ в переклад≥ рос≥йською мовою прац≥ ћаркса, нелегально поширюючи њх в ≥мпер≥њ.

ѕерша пост≥йно д≥юча марксистська група на ”крањн≥ п≥д назвою Ђ–ос≥йська група соц≥ал-демократ≥вї виникла 1893 р. в  иЇв≥, њњ орган≥затором був ёр≥й ћельни- ков Ч рос≥¤нин, що заснував рем≥сничу школу, ¤ка служила своЇр≥дним каналом поширенн¤ марксистських ≥дей. ≤нш≥ марксистськ≥ групи з'¤вилис¤ у ’арков≥, ќдес≥ та  атеринослав≥. ”крањнц≥ р≥дко трапл¤лис¤ серед цих перших марксист≥в, б≥ль- ш≥сть ¤ких складали рос≥¤ни з великим дом≥шком Їврењв ≥ невеликим Ч пол¤к≥в. ÷е й зрозум≥ло, поза¤к соц≥ал-демократи зосереджували свою увагу на неукрањн- ському пролетар≥ат≥, проблеми ¤кого важко було зрозум≥ти ор≥Їнтован≥й на сел¤нство украњнськ≥й ≥нтел≥генц≥њ.

” –ос≥њ розвиток соц≥ал-демократичного руху в≥дбувавс¤ пов≥льно. Ѕ≥льш≥сть член≥в марксистськоњ соц≥ал-демократичноњ парт≥њ у 1898 р. заарештували. ” 1903 р. дл¤ њњ в≥дновленн¤ довелос¤ скликати новий з'њзд. ѕроте зам≥сть зм≥цненн¤ парт≥њ з'њзд спричинивс¤ до розколу в њњ лавах, що в≥д≥грало важливу роль дл¤ –ос≥њ та ”крањ- ни. Ѕ≥льшовики на чол≥ з ¬олодимиром ”ль¤новим (п≥зн≥ше в≥домим п≥д псевдон≥мом Ћен≥н) виступили за створенн¤ дисципл≥нованоњ компактноњ орган≥зац≥њ профес≥йних революц≥онер≥в, що стала б авангардом пролетар≥ату. ¬ ≥сторичн≥й перспектив≥ по¤ва Ћен≥на й б≥льшовик≥в була под≥Їю величезноњ ваги. ѕроте тод≥ вона лишилас¤ не- пом≥тною дл¤ народ≥в –ос≥њ. ўодо царськоњ жандармер≥њ, ¤ка була добре по≥нформо- вана про д≥¤льн≥сть соц≥ал-демократ≥в, то вона вважала вс¤кий рух, що спиравс¤ на так≥ заплутан≥ теор≥њ, ¤к у ћаркса, позбавленим шанс≥в на усп≥х в ≥мпер≥њ.

≤нш≥ неукрањнськ≥ парт≥њ на ”крањн≥. «м≥цненн¤ соц≥ал-демократ≥в змусило мо- б≥л≥зуватис¤ њхн≥х ≥деолог≥чних суперник≥в Ч народник≥в. ” 1904 р. вони створили парт≥ю соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в, ≥деолог≥¤ ¤коњ ¤вл¤ла собою сум≥ш народниць- ких принцип≥в ≥з марксистськими ≥де¤ми, а тактика, ¤к ≥ колись, включала застосу- ванн¤ пол≥тичних убивств. Ќарешт≥, д≥¤льн≥сть радикал≥в п≥дштовхнула створенн¤ парт≥њ л≥берал≥в, що входили до складу земств ≥ мали за мету встановленн¤ консти- туц≥йного ладу на зразок јнгл≥њ чи ‘ранц≥њ. ” 1904 р. вони заснували Ђ—оюз визво- ленн¤ї, що згодом став парт≥Їю конституц≥йних демократ≥в, або скорочено Ч каде- т≥в. —турбований по¤вою нелегальних антицаристських парт≥й, ур¤д намагавс¤ в≥дно- вити р≥вновагу, п≥дтримуючи орган≥зац≥ю таких ультранац≥онал≥стичних проур¤до- вих парт≥й, ¤к –ос≥йська монарх≥чна парт≥¤, а також груп на кшталт Ђ—оюза рус- ского народаї. ÷≥ ультраправ≥ угрупованн¤, що користувалис¤ вс≥л¤кою п≥д- тримкою православних св¤щеник≥в ≥ називалис¤ в народ≥ Ђчорними сотн¤миї, спец≥а- л≥зувалис¤ на погромах Їврейських общин та антиукрањнськ≥й аг≥тац≥њ на ”крањн≥. «аснували тут своњ пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ й нац≥ональн≥ меншост≥. ѕол¤к≥в представ- л¤ла ѕольська соц≥ал≥стична парт≥¤, а Їврењв Ч цей найб≥льш пол≥тичне активний ≥ орган≥зований серед народ≥в ≥мпер≥њ Ч спр¤мовували нац≥онал-с≥он≥сти та марксист- ський Ѕунд.

–ос≥йськ≥ парт≥њ на ”крањн≥ далеко не завжди складалис¤ лише з рос≥¤н. ƒо каде- т≥в ≥ соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в приЇднувалос¤ чимало русиф≥кованих та й нац≥о- нальне св≥домих украњнц≥в, убачаючи в цих орган≥зац≥¤х найефективн≥ший спос≥б боротьби з царатом. Ќав≥ть в ультранац≥онал≥стичних, антиукрањнських орган≥за- ц≥¤х брало участь багато Ђмалорос≥вї, ¤к≥ змагалис¤ з рос≥¤нами у в≥дданост≥ царев≥ та ненавист≥ до його ворог≥в.

–ос≥йськ≥ та неукрањнськ≥ парт≥њ ставилис¤ до украњнського руху по-р≥зному. —хил¤ючись на б≥к децентрал≥зац≥њ, соц≥ал≥сти-революц≥онери ¤кщо ≥ не п≥дтриму- вали прагненн¤ украњнц≥в, то дивилис¤ на них ≥з зрозум≥нн¤м. ѕольськ≥ соц≥ал≥сти й особливо с≥он≥сти та Ѕунд, ¤ких Їднали з украњнц¤ми намаганн¤ завоювати соб≥ культурну автоном≥ю, часто з готовн≥стю сп≥впрацювали з окремими укра- њнськими угрупованн¤ми. « ≥ншого боку, марксистам ≥ передус≥м б≥льшовикам у тих небагатьох випадках, коли порушувалос¤ украњнське питанн¤, лише частково вдава- лос¤ приховати свою ворож≥сть до украњнських Ђсепаратистськихї тенденц≥й.