«азнавши нищ≥вноњ поразки у в≥йн≥, в жовтн≥ 1918 р. јвстро-”горська ≥мпер≥¤ почала розпадатис¤, майже через 20 м≥с¤ц≥в п≥сл¤пад≥нн¤ –ос≥йськоњ. Ќав≥ть ще до того ¤к √абсбурги визнали, що прийшов к≥нець, п≥двладн≥ њм народи, в тому-числ≥ зах≥дн≥ украњнц≥, розпочали п≥дготовку до створенн¤ власних незалежних нац≥ональ- них держав. Ќамагаючис¤ збудувати в —х≥дн≥й √аличин≥ на руњнах ≥мпер≥њ украњнську державу й долаючи запеклий оп≥р, зах≥дн≥ украњнц≥ опинилис¤ у становищ≥, под≥бному до того, в ¤кому перебували њхн≥ сп≥вв≥тчизники на сход≥. ѕроте майже в ус≥х ≥нших аспектах намаганн¤ зах≥дн¤к≥в створити державу докор≥нно в≥др≥зн¤лис¤ в≥д спроб сх≥дних украњнц≥в.

як ≥ можна було спод≥ватис¤, пол¤ки також претендували на —х≥дну √аличину. ¬насл≥док виник конфл≥кт двох народ≥в за територ≥ю, а не, ¤к на сход≥, за Ђсер- ц¤ й думки "людейї. ћожливо, завд¤ки тому, що конституц≥йна практика јвстр≥њ на- вчила пол¤к≥в ≥ украњнц≥в ц≥нувати систему управл≥нн¤ й брати в н≥й участь, пад≥нн¤ ≥мпер≥њ не призвело до такоњ бур≥, хаосу, анарх≥њ та жорстокост≥, ¤к на сход≥. ѕеред украњнц¤ми й пол¤ками —х≥дноњ √аличини сто¤ли ч≥тко окреслен≥ завданн¤: першо- чергову вагу мало нац≥ональне питанн¤, а розв'¤занн¤ соц≥ально-економ≥чних проб- лем в≥дкладалос¤ на перспективу. ѕольсько-украњнський конфл≥кт був запеклим, але не безладним, в≥н переважно точивс¤ м≥ж регул¤рними арм≥¤ми, що вели боњ по встановлен≥й л≥н≥њ фронту, завдаючи пор≥вн¤но невеликоњ шкоди цив≥льному насе- ленню. ѕо сут≥, це було випробуванн¤ сили м≥ж 3,5 млн украњнц≥в —х≥дноњ √аличини та 18 млн пол¤к≥в, котр≥ 'водночас воювали з чехами, н≥мц¤ми й литовц¤ми, ¤к≥ також не хот≥ли бути включеними до ѕольськоњ держави.

 оли стало зрозум≥лим, що јвстр≥¤ от-от маЇ впасти, 18 жовтн¤ 1918 р. парла- ментар≥њ, пров≥дники пол≥тичних парт≥й, церковн≥ ≥Їрархи —х≥дноњ √аличини та Ѕу- ковини утворили ”крањнську Ќародну –аду, що мала д≥¤ти ¤к представницький ор- ган. ¬они також оголосили про нам≥р об'Їднати вс≥ зах≥дноукрањнськ≥ земл≥ в одне ц≥- ле, ¤ке мало утримувати певн≥, ще не обумовлен≥ стосунки з народами колишньоњ ≥мпер≥њ √абсбург≥в. “им часом пол¤ки також готувалис¤ захопити Ћьв≥в ≥ —х≥дну √а- личину. √рупа молодих украњнських оф≥цер≥в на чол≥ з кап≥таном с≥чових стр≥льц≥в ƒмитром ¬≥товським, роздратованих пов≥льним легал≥стським п≥дходом Ќародноњ –ади, вз¤ла справу до своњх рук. ”вечер≥ «≤ жовтн¤ вони посп≥шно з≥брали вс≥х укра- њнських солдат≥в, що служили в австр≥йських частинах Ћьвова, й заволод≥ли м≥стом. ѕрокинувшись 1 листопада, населенн¤ побачило, що на м≥ськ≥й ратуш≥ майорить ук- рањнський прапор, ус≥ головн≥ заклади Ч в руках украњнц≥в ≥ скр≥зь вис¤ть плакати з пов≥домленн¤м про те, що тепер вони Ї громад¤нами украњнськоњ держави. ўось по- д≥бне сталос¤ й в ус≥х ≥нших м≥стах —х≥дноњ √аличини.

”крањнське населенн¤ ≥з захопленн¤м в≥тало под≥њ 1 листопада. ™врењ або визна- вали суверен≥тет украњнц≥в, або трималис¤ нейтрально. јле, т≥льки оговтавшись в≥д потр¤с≥нн¤, льв≥вськ≥ пол¤ки перейшли до активного опору, й м≥ж украњнськими та польськими загонами вибухнули запекл≥ боњ за кожний будинок. Ќа п≥вн≥чному заход≥, на кордон≥ м≥ж —х≥дною √аличиною ≥ власне ѕольщею, п≥д ударами пол¤к≥в упав ключовий зал≥зничний вузол ѕеремишль. «начну частину Ѕуковини зайн¤ли румунськ≥ в≥йська, тод≥ ¤к у «акарпатт≥ збер≥гали свою владу мад¤ри. ≤ все ж велика частина —х≥дноњ √аличини залишалас¤ в руках украњнц≥в, ¤к≥ наполегливо продовжу- вали буд≥вництво власноњ держави. 9 листопада, п≥сл¤ того ¤к вс≥ украњнськ≥ парт≥њ дос¤гли угоди про сп≥впрацю у формуванн≥ ур¤ду, було призначено тимчасову раду м≥н≥стр≥в, або √енеральний секретар≥ат, на чол≥ з досв≥дченим парламентар≥Їм  ос- тем Ћевицьким. „ерез чотири дн≥ нову державу було оф≥ц≥йно проголошено «ах≥дно- украњнською Ќародною –еспубл≥кою («”Ќ–).

22 листопада 1918 р. ще не оперена держава зазнала дошкульного удару, коли 1400 украњнських солдат≥в, в основному с≥льських юнак≥в, ц≥лком розгублених у 200-тис¤чному м≥ст≥, не зум≥вши придушити повстанн¤ пол¤к≥в, ¤к≥ щойно отримали п≥дкр≥пленн¤, були змушен≥ залишити Ћьв≥в. ” с≥чн≥ новою резиденц≥Їю ур¤ду став —тан≥слав. ¬ласне тут зд≥йснено перш≥ посл≥довн≥ спроби створити д≥ючий ур¤д ≥ ефективну арм≥ю.

ћайже прот¤гом усього свого 8-м≥с¤чного ≥снуванн¤ «”Ќ– -була державою з 4-м≥льйонним населенн¤м, 3 млн ¤кого були украњнц¤ми. Ќа м≥сце тимчасовоњ влади

™вген ѕетрушевич

вона швидко поставила ц≥лком сформований ур¤довий апарат. 22Ч26 листопада на п≥дконтрольних украњнц¤м земл¤х було проведено вибори до ”крањнськоњ Ќарод- ноњ –ади, куди входило 150 депутат≥в ≥ ¤ка мала бути представницьким ≥ законодав- чим органом. «а соц≥альним походженн¤м делегати переважно складалис¤ ≥з ≥нте- л≥генц≥њ, сел¤н-середн¤к≥в ≥ духовенства, за погл¤дами величезна б≥льш≥сть, нав≥ть соц≥ал≥сти, займала л≥берально-нац≥ональн≥ позиц≥њ. «а своњм етн≥чним складом –а- да була майже ц≥лком украњнською, поза¤к пол¤ки бойкотували вибори, а Їврењ з н≥мц¤ми вир≥шили не брати в них участ≥, щоб не вт¤гуватис¤ в украњнсько-пвльський конфл≥кт. ѕрезидентом республ≥ки автоматично став голова –ади ™вген ѕетруше- вич (юрист ≥ колишн≥й член парламенту у ¬≥дн≥).

Ќа в≥дм≥ну в≥д сх≥дноукрањнських ур¤д≥в «”Ќ– незабаром уже мала м≥сцев≥ орга- ни управл≥нн¤. ¬они спиралис¤ на стар≥ австр≥йськ≥ модел≥ (галичани не займалис¤ поширеними на сход≥ радикальними експериментами) й комплектувалис¤ з ук- рањнц≥в, а також досить часто Ч з польських спец≥ал≥ст≥в. Ќезважаючи на запеклу в≥йну, ¤ку нав'¤зали зах≥дноукрањнськ≥й держав≥, њй вдалос¤ забезпечувати на своњй територ≥њ стаб≥льн≥сть ≥ пор¤док. Ќадзвичайно швидке й ефективне створенн¤ ад- м≥н≥стративного апарату ¤вл¤ло собою дос¤гненн¤, що його могли повторити р≥дко ¤к≥ з нових сх≥дноЇвропейських держав, не кажучи вже про ур¤ди —х≥дноњ ”крањни. ¬еликою м≥рою воно стало насл≥дком схильност≥ галичан до сусп≥льноњ орган≥зова- ност≥, що дуже розвинулос¤ у довоЇнн≥ дес¤тил≥тт¤.

ƒо важливих законодавчих акт≥в Ќародноњ –ади належать гарант≥њ нових вибор- чих прав ус≥м громад¤нам держави, широк≥ гарант≥њ прав меншостей, включаючи наданн¤ њм «ќ % м≥сць у майбутньому парламент≥. ÷≥ кроки зустр≥ли позитивну реакц≥ю Їврейського населенн¤: переживши триденний погром, влаштований пол¤- ками у Ћьвов≥ п≥сл¤ захопленн¤ м≥ста, Їврењ стали схил¤тис¤ на користь украњнц≥в. ” зах≥дноукрањнськ≥й арм≥њ було утворено тис¤чний заг≥н, що складавс¤ виключно з Їврењв. Ѕез звол≥канн¤ розв'¤зувалос¤ й надзвичайно важливе земельне питанн¤: вс≥ велик≥ приватн≥ землеволод≥нн¤, ¤к≥ належали переважно пол¤кам, експропр≥юва- лис¤ й розпод≥л¤лис¤ м≥ж малоземельними та безземельними сел¤нами. « самого по- чатку було зрозум≥ло, що «”Ќ– об'ЇднаЇтьс¤ з≥ сх≥дноукрањнською державою. 22 с≥ч- н¤ 1919 р. в  иЇв≥ було проголошено јкт злуки, за ¤ким «”Ќ– гарантувалас¤ ц≥л- ковита автономн≥сть.

„и не найб≥льш вражаючим орган≥заторським дос¤гненн¤м зах≥дноукрањнського ур¤ду стала √алицька арм≥¤. «нову ж таки на в≥дм≥ну в≥д сх≥дних украњнц≥в галичани цњвидко погодилис¤ в тому,;що необх≥дно створити сильну, ефективну регул¤рну ар- м≥ю. ќск≥льки б≥льш≥сть украњнц≥в, котр≥ служили в австр≥йськ≥й арм≥њ, перебували на ≥тал≥йському фронт≥ й ще не повернулис¤ додому, в≥дчувалас¤ нестача у навчених солдатах. ќднак загальна моб≥л≥зац≥¤ дала своњ результати, й до весни в арм≥њ нал≥чу- валос¤ понад 100 тис. чолов≥к, у тому числ≥ 40 тис. боЇздатних. ўоправда, ≥снувала гостра проблема оф≥церських кадр≥в ≥ спор¤дженн¤. —оц≥ально-економ≥чна в≥дста- л≥сть пров≥нц≥њ зумовила те, що в австр≥йськ≥й арм≥њ було непропорц≥йно мало оф≥це- р≥в-украњнц≥в. “ак, на 1000 оф≥цер≥в припадало лише два украњнц≥, але аж 27 пол¤к≥в. ƒо того ж майже вс≥ украњнськ≥ оф≥цери були молодш≥ в≥д пол¤к≥в за рангом. “ому «”Ќ– звернулас¤ до сх≥дних украњнц≥в, ¤к, наприклад, до генерала ћихайла ќме- л¤новича-ѕавленка, та до к≥лькох вищих оф≥цер≥в колишньоњ царськоњ арм≥њ з про- позиц≥Їю зайн¤ти посади командувача та член≥в √енерального штабу. ƒл¤ укомп- лектуванн¤ штабу залучалос¤ також багато безроб≥тних на той час австр≥йських та н≥мецьких оф≥цер≥в. јле б≥льш≥сть оф≥цер≥в складали галичани, ≥ знаменно, що в го- дину хаосу й сусп≥льноњ напруженост≥ м≥ж ними та њхн≥ми б≥йц¤ми розвинулис¤ над- звичайно при¤зн≥ стосунки,Ч ймов≥рно, тому, що ≥ т≥, й ≥нш≥ були або сел¤нами, або ж недавн≥ми вих≥дц¤ми з цього класу. ¬≥йськове спор¤дженн¤ в основному бралос¤ в австр≥йських складах або шл¤хом роззброЇнн¤ сотень ≥ тис¤ч н≥мецьких та австр≥й- ських в≥йськ колишньоњ окупац≥йноњ арм≥њ, котр≥ текли через √аличину по дороз≥ додому.

ѕольсько-украњнська в≥йна. ÷ей конфл≥кт можна под≥лити на три етапи. ѕрот¤- гом першого етапу, що зак≥нчивс¤ в лютому 1919 р., в≥йна в основному точилас¤ м≥ж украњнською б≥льш≥стю та польською менш≥стю —х≥дноњ √аличини. Ўвидка й ефек- тивна моб≥л≥зац≥¤ дала змогу украњнц¤м здобути велику чисельну перевагу ≥ змусити пол¤к≥в оборон¤тис¤. ѕроте завд¤ки майстерному кер≥вництву, ефективн≥й такти- ц≥ та заповз¤тост≥ в бою пол¤ки в≥дбивали в'¤л≥ й позбавлен≥ винах≥дливост≥ атаки украњнського командуванн¤. Ќа другому етап≥ Ч прот¤гом березн¤, кв≥тн¤ ≥ трав- н¤ Ч в≥йна переросла у сутичку м≥ж галицькими украњнц¤ми та в≥йськами власне ѕольщ≥. « приходом у —х≥дну √аличину п≥дкр≥плень ≥з ÷ентральноњ ѕольщ≥ пол¤ки отримали вир≥щальну к≥льк≥сну перевагу. ѕереломною дл¤ цього пер≥оду под≥Їю ста- ло розгортанн¤ проти украњнц≥в арм≥њ генерала …озефа√аллера. ÷им сформованим у ‘ранц≥њ з польських в≥йськовополонених -≥ чудово озброЇним 60-тис¤чним в≥йськом командували переважно французьк≥ оф≥цери. ≤ хоч јнтанта направила його до ѕоль- щ≥ дл¤ боротьби з б≥льшовиками, пол¤ки послали це в≥йсько проти украњнц≥в, твер- д¤чи, що вс≥ украњнц≥ Ч б≥льшовики або щось под≥бне до них. ” кв≥тн≥ й травн≥ по- л¤ки роз≥рвали украњнську облогу Ћьвова й в≥дкинули деморал≥зовану √алицьку ар- м≥ю до р≥чки «бруч.

ќрган≥зований 8 червн¤ новим командувачем Ч генералом ќлександром √ре- ковим Ч неспод≥ваний контрнаступ украњнц≥в започаткував останн≥й етап в≥йни. ѕ≥д „ортковом, моб≥л≥зувавши останн≥ ф≥зичн≥, матер≥альн≥ та духовн≥ ресурси, галича- ни кинулис¤ на переважаюч≥ польськ≥ сили. Ќаступ украњнц≥в трохи не с¤гнув Ћьвова, але його затримали не ст≥льки п≥дсилен≥ польськ≥ в≥йська, ск≥льки брак боЇприпас≥в. ћаючи на кожного б≥йц¤ в≥д 5 до 10 набоњв, сили √рекова були знову змушен≥ в≥д- ступити, поклавши цим к≥нець найславетн≥шим дн¤м в ≥стор≥њ √алицькоњ арм≥њ. ƒо середини липн¤ пол¤ки вдруге окупували майже всю —х≥дну √аличину, знову притис- нувши зах≥дноукрањнську арм≥ю до «бруча.

” ц≥й катастроф≥чн≥й ситуац≥њ державне кер≥вництво (9 липн¤ дл¤ ефективн≥шого управл≥нн¤ президент ѕетрушевич за одностайною згодою був призначений дик- татором) виступило з пропозиц≥Їю перейти на румунську територ≥ю. ќднак арм≥¤ напол¤гала на тому, щоб продовжувати змаганн¤ за украњнську державу, вступити у —х≥дну ”крањну {з'Їднатис¤ з ѕетлюрою у боротьб≥ з б≥льшовиками. 16 липн¤ 1919 р. √алицька арм≥¤ й тис¤ч≥ цив≥льних зах≥дних украњнц≥в п≥д обстр≥лом польськоњ арти- лер≥њ переправилис¤ через «бруч у —х≥дну ”крањну. “ак зак≥нчилас¤ збройна бороть- ба за —х≥дну √аличину, що коштувала 15 тис. вбитих дл¤ украњнц≥в ≥ 10 тис. дл¤ по- л¤к≥в.

ƒипломатична д≥¤льн≥сть «”Ќ–. ѕрот¤гом усього цього збройного конфл≥кту й нав≥ть п≥сл¤ його зак≥нченн¤ зах≥дноукрањнський ур¤д плекав велик≥ над≥њ на м≥ж- народне визнанн¤ своЇњ справи. …ого оптим≥зм по¤снювавс¤ тим, що переможна јн- танта прийн¤ла знаменит≥ Ђчотирнадц¤ть пункт≥вї президента ¬≥льсона, один ≥з ¤ких гарантував ус≥м народам право на самовизначенн¤. ѕроте ¤кщо пол≥тичн≥ принципи јнтанти сп≥впадали з позиц≥¤ми украњнц≥в, то пол≥тичн≥ ≥нтереси пров≥дного учасни- ка цього союзу Ч ‘ранц≥њ Ч перегукувалис¤ з польськими планами. ѕройн¤т≥ ≥деЇю не допустити в≥дродженн¤ могутньоњ Ќ≥меччини, французи намагалис¤ запоб≥г- ти цьому, створивши на сх≥дному кордон≥ Ќ≥меччини сильну польську державу. ≤ ¤кщо ѕольща вимагала приЇднанн¤ —х≥дноњ √аличини, то так ≥ мало статис¤.

’оч сх≥дн≥ та зах≥дн≥ украњнц≥ вир¤дили на ѕаризьку мирну конференц≥ю (¤ка з≥бралас¤, щоб накреслити нову пол≥тичну карту ™вропи) об'Їднану делегац≥ю, на практиц≥ зах≥дн≥ украњнц≥ у зд≥йсненн≥ своњх ц≥лей д≥¤ли окремо. ¬они, наприклад, домагалис¤ визнанн¤ њхньоњ державност≥ та допомоги јнтанти на переговорах ≥з пол¤ками про врегулюванн¤ конфл≥кту. ѕроте обидв≥ украњнськ≥ делегац≥њ зустр≥ли мало симпат≥њ та ѕаризьк≥й конференц≥њ. Ћише јнгл≥¤, в ¤коњ польськ≥ плани фран- цуз≥в не викликали захопленн¤ й ¤ка була за≥нтересована у галицьк≥й нафт≥, прот¤- гом нетривалого часу п≥дтримувала украњнц≥в. јле з поразкою на виборах ур¤ду Ћлойд ƒжорджа й ц¤ п≥дтримка випарувалас¤. “им часом, зав'¤завши прекрасн≥ контакти ≥з зах≥дними державами завд¤ки зусилл¤м свого л≥дера –омана ƒмов- ського, що вир≥зн¤вс¤ запеклим нац≥онал≥змом (≥ антиукрањнськими переконанн¤ми)^ пол¤ки, ¤к могли, старалис¤ дискредитувати зах≥дних украњнц≥в.

ѕол¤ки твердили, що украњнц≥ надто в≥дстал≥, аби мати власну державу, що њхн¤ ос≥бн≥сть ¤к нац≥њ Ч Ђвигадка н≥мц≥вї ≥ що вони схильн≥ до проб≥льшовицьких тенденц≥й. ѕольська пропаганда ви¤вилас¤ ефективною, оск≥льки Ївропейц≥ майже н≥чого г≥е знали про ”крањну та украњнц≥в. ќтже, не було неспод≥ванки ц тому, що 25 .червн¤ 1919 р. –ада посл≥в јнтанти визнала за ѕольщею право на окупац≥ю —х≥д- ноњ √аличини, Ђщоб захистити цив≥льне населенн¤ вад.неоезпеки б≥льшовицьких бандї, і≥роте –ада не погодилас¤ на включейн¤ —х≥дноњ √аличини до складу ѕольщ≥. ¬она дозволила пол¤кам правити у крањ тимчасово за умови, що вони шануватимуть права населенн¤ й нададуть йому певну автономн≥сть. ќстаточно дол¤ —х≥дноњ √а- личини мала вир≥шуватис¤ у майбутньому.

« огл¤ду на ≥сторичн≥ умови невдача зах≥дних украњнц≥в у дос¤гненн≥ своњх ц≥лей не була чимось неспод≥ваним. ” —х≥дн≥й √аличин≥, де украњнц≥ вир≥зн¤ли- с¤ високою орган≥зован≥стю й нац≥ональною св≥дом≥стю, проблема насамперед мала к≥льк≥сний характер: 3,5 млн галицьких украњнц≥в просто не могли протисто¤ти по- л¤кам, ¤к≥ в ш≥сть раз≥в переважали њх чисельно й були розвинен≥шими у г≥ол≥тичному ≥ соц≥ально-економ≥чному в≥дношенн≥. –озпочавши боротьбу, галичани- розрахову- вали на допомогу з двох джерел: ≥з —х≥дноњ ”крањни, ¤ка мала надати збройну й ма- тер≥альну п≥дтримку, що зр≥вноважила б перевагу пол¤к≥в, ≥ в≥д јнтанти, ¤ка гучно зобов'¤залас¤ поважати принципи самовизначенн¤ й в≥д ¤коњ вони спод≥валис¤, при- наймн≥, визнанн¤ законност≥ украњнських прагнень.

—талос¤ так, що «ах≥д в≥ддав перевагу ѕольщ≥, поступившись принципами, а сх≥дн≥ украњнц≥ не змогли вберегти власноњ держави, вже не кажучи про те, щоб до- помогти галичанам. “ому галицьк≥ украњнц≥, ¤к≥ ¤скраво продемонстрували здатн≥сть до самоуправл≥нн¤, з не залежних в≥д них причин не змогли здобути державност≥. ÷е не означаЇ, що вони д≥¤ли бездоганно: њхн≥ зусилл¤ п≥дривалис¤ нед≥¤льним кер≥вництвом, бездарним стратег≥чним плануванн¤м ≥ зап≥зн≥лою дипломат≥Їю на «аход≥. ќднак, ¤кби не величезна перевага пол¤к≥в, не п≥дл¤гаЇ сумн≥ву, що «ах≥дно- украњнська Ќародна –еспубл≥ка пос≥ла б своЇ м≥сце серед ≥нших нових нац≥ональ- них держав —х≥дноњ ™вропи.