ѕопри об≥ц¤нки поважати принцип самовизначенн¤ нац≥й, ¤к≥ б≥льшовики да- вали п≥д час громад¤нськоњ в≥йни, попри утворенн¤ нац≥ональних рад¤нських респуб- л≥к ≥ поз≥рно федерал≥стський устр≥й —–—– комун≥стичн≥й парт≥њ в перш≥ роки њњ прав- л≥нн¤ все ще в≥дчутно бракувало п≥дтримки нерос≥йських народ≥в. ¬она лишалас¤ крих≥тною, переважно рос≥йською й м≥ською орган≥зац≥Їю, ¤ка невпевнено трима- лас¤ над-сел¤нськими ≥ нерос≥йськими масами, що хиталис¤ у своњх настро¤х ≥ не знали, ¤ку владу п≥дтримати. “ак, зокрема, ”крањна становила Ђслабку ланку –ад¤н- ськоњ владиї, ¤к в≥дтерто визнав сам —тал≥н. “ому, коли неп заспокоњв сел¤нство, пар- т≥¤ розпочала кампан≥ю, спр¤мовану на розширенн¤ п≥дтримки з боку нерос≥йських народ≥в, на завоюванн¤ њњг≥≥ьоњ прихильност≥.

”^1923 р. на XII з'њзд≥ парт≥њ њњ кер≥вництво поклало початок пол≥тиц≥ корен≥зац≥њ. ¬оно закликало сп≥льними зусилл¤ми добитис¤, щоб у парт≥ю та державний апарат ≥шли нерос≥¤ни, щоб службовц≥ вивчали ≥ користувалис¤ м≥сцевими мовами, щоб дер- жава п≥дтримувала культурний ≥ соц≥альний розвиток ≥нших народ≥в. ”крањнський .р≥зновид ц≥Їњ пол≥тики називавс¤ украњн≥зац≥Їю.

ѕерш н≥ж братис¤ за украњн≥зац≥ю, належало провести зм≥ни в парт≥йному кер≥в- ництв≥ ”крањни. ÷е кер≥вництво переважно складалос¤ з присланих ≥з ћоскви рад¤н- ських ур¤довц≥в чи, м≥сцевих Їврењв. ¬ основн≥й мас≥ вони не ви¤вл¤ли великого розу- м≥нн¤ необх≥дност≥ украњн≥зац≥њ й ще менше були схильн≥ вт≥лювати њњ. ƒо того ж ба- гато хто з них п≥дкреслено демонстрував рос≥йську зверхн≥сть над Ђм≥сцевимиї.

“ак, один ≥з найвищих чиновник≥в украњнськоњ компарт≥њ рос≥¤нин ƒмитро Ћеб≥дь нав≥ть не намагавс¤ приховати ворож≥сть до украњнськоњ мови, звичањв, до украњн≥за- ц≥њ взагал≥. ¬≥н обстоював так звану Ђтеор≥ю боротьби двох культурї, з ¤коњ виплива- ло, що оск≥льки рос≥йська культура на ”крањн≥ пов'¤зана з прогресивним пролетар≥а- том ≥ м≥стом, у той час ¤к культура украњнська Ч з в≥дсталим сел¤нством ≥ селом, то рос≥йська культура рано чи п≥зно переможе, ≥ обов'¤зок комун≥ст≥в пол¤гаЇ в тому, щоб п≥дтримати цей Ђприродний процесї.

’оч ≥дењ цього д≥¤ча под≥л¤лис¤ багатьма його зверхникамиу ћоскв≥, њх вважа- ли передчасними, тому його та р¤д ≥нших визначних парт≥йних чиновник≥в-неукра- њнц≥в в≥дкликали. Ќа њхн≥ посади призначили таких ло¤льних ≥ дисципл≥нованих пред- ставник≥в ћоскви, ¤к Ћазар  аганович "(украњнський Їврей, котрий очолив партапа- ра+ ”крањни й був готовий проводити л≥н≥ю парт≥њ на украњн≥зац≥ю), або украњнц≥в, ¤к≥ щиро зичили усп≥ху украњн≥зац≥њ. ƒо останн≥х належали ¬лас „убар, що зам≥стив –аковського на посад≥ голови украњнського рад¤нського ур¤ду, колишн≥й боротьбист ќлександр Ўумський, що очолив в≥дд≥л аг≥тац≥њ та пропаганди, ≥ всюдисущий старий б≥льшовик ћикола —крипник, що став ком≥саром юстиц≥њ. Ћише п≥сл¤ того ¤к були усунут≥ з посад непохитн≥ Ђрос≥йськ≥ бюрократи й шов≥н≥стиї, ¤к њх називав Ћен≥н, украњнський рад¤нський ур¤д м≥г братис¤ за зд≥йсненн¤ новоњ пол≥тики.

ѕерш≥ заходи украњн≥зац≥њ мали на мет≥ розширити вживанн¤ украњнськоњ мови, особливо у парт≥њ та ур¤д≥. Ќеобх≥дн≥сть цього була очевидною: у 1922 р. на одного члена  омпарт≥њ ”крањни, ¤кий пост≥йно користувавс¤ украњнською мовою, припа- дало семеро тих, хто розмовл¤в лише рос≥йською, у ур¤д≥ ж це сп≥вв≥дношенн¤ було один до трьох. ” серпн≥ 1923 р., щоб усунути цю диспропорц≥ю, парт≥йн≥ та ур¤дов≥ службовц≥ отримали вказ≥вку пройти спец≥ально орган≥зован≥ курси украњнськоњ мови. “им, кому не вдалос¤ усп≥шно зак≥нчити њх, загрожувало зв≥льненн¤. ” 1925 р. чиновникам наказали користуватис¤ украњнською мовою в усьому ур¤довому листу- ванн≥ та публ≥кац≥¤х. ј в 1927 р.  аганович оголосив, що все парт≥йне д≥ловод- ство вестиметьс¤ украњнською мовою. ѕопри в≥дсутн≥сть пом≥тного ентуз≥азму серед численних неукрањнських член≥в ур¤ду й парт≥њ нова пол≥тика дала вражаюч≥ ре- зультати. якщо в 1922 р. украњнською мовою велос¤ менш ¤к 20 % ур¤дових справ, то в 1927 р.Чвже 70 %.

¬одночас зросло число украњнц≥в в ур¤дових установах. ” 1923 р. украњнц≥ скда- дали лише 35 % серед ур¤дових службовц≥в ≥ 23 % Ч серед член≥в парт≥њ. ƒо1926Ч 1927 рр. њхн¤ частка становила в≥дпов≥дно 54 й 52 %. ќднак, отримавши б≥льш≥сть, украњнц≥ переважно зосереджувалис¤ на нижчих щабл¤х ур¤дово-парт≥йноњ ≥Їрар- х≥њ. Ќаприк≥нц≥ 1920-х рок≥в њхнЇ представництво в ÷  не перевищувало 25 %..

 ампан≥¤ украњн≥зац≥њ охопила вс≥ царини житт¤ –ад¤нськоњ ”крањни. Ќайб≥ль- ший вплив вона справила на осв≥ту. Ќа в≥дм≥ну в≥д царського режиму –ади прид≥л¤ли велику увагу шк≥льництву, ≥ њхн≥ дос¤гненн¤ в ц≥й царин≥ вражають. “ака за≥нтересо- ван≥сть по¤снюЇтьс¤ к≥лькома чинниками: з ≥деолог≥чноњ точки зору, щоб слугувати зразком нойого ладу, рад¤нське сусп≥льство мало бути осв≥ченим; б≥льше того, осв≥- чене населенн¤ зб≥льшувало виробничий потенц≥ал ≥ м≥ць держави; ≥ нарешт≥, осв≥та надавала чудов≥ можливост≥ прищеплювати новим покол≥нн¤м рад¤нськ≥ ц≥нност≥. Ќайб≥льш вражаючих усп≥х≥в дос¤гли –ади в л≥кв≥дац≥њ неписьменност≥. ѕ≥д час ре- волюц≥њ письменними були близько 40 % м≥ського населенн¤; через 10 рок≥в Ч уже 70 ∞о. Ќа сел≥ прот¤гом цього пер≥оду письменн≥сть зросла з 15 до понад 50 %Х ќск≥льки масова осв≥тн¤ кампан≥¤ велас¤ украњнською мовою, то поширенн¤ осв≥ти означало й поширенн¤ украњн≥зац≥њ серед молод≥ крањни.

–уш≥йною силою украњн≥зац≥њ системи осв≥ти був ћ. —крипник Ч голова ком≥са- р≥ату осв≥ти з 1927 по 1933 р. ѕрацюючи з майже одержимою заповз¤т≥стю, в≥н дом≥гс¤ того, що в кульм≥нац≥йному дл¤ украњн≥зац≥њ 1929 р. понад 80 % загально- осв≥тн≥х шк≥л ≥ «ќ ∞о вищих учбових заклад≥в вели навчанн¤ виключно украњнською мовою. 97 ∞о украњнських д≥тей навчалис¤ р≥дною мовою. —под≥валис¤, що рос≥йська та Їврейська меншост≥, маючи можлив≥сть навчатис¤ рос≥йською мовою, разом з тим проходитимуть курси украњнськоњ мови. ƒо революц≥њ, коли украњнських шк≥л прак- тично не ≥снувало, украњноф≥ли могли лише мр≥¤ти про так≥ умови, що через 10 ро- к≥в њх створив —крипник.

”сп≥х цих заход≥в був тим б≥льш вражаючим, ¤кщо враховувати труднощ≥, ¤к≥ сто¤ли на њхньому шл¤ху, особливо нестачу квал≥ф≥кованих викладач≥в. ѕрограма украњн≥зац≥њ вимагала 100 тис. учител≥в, а њх. було лише 45 тис. ÷¤ нагальна потреба штовхнула —крипника до того, щоб спробувати запросити к≥лька тис¤ч учител≥в ≥з √аличини, але йому не вдалос¤ д≥стати на це дозв≥л ћоскви,Чможливо, тому, що рад¤нськ≥ власт≥ л¤кала висока нац≥ональна св≥дом≥сть галичан. Ќе вистачало також багатьох п≥дручник≥в. ≤нша проблема, що особливо гостро в≥дчувалас¤ в ун≥версите- тах, пол¤гала в тому, що рос≥¤ни (а вони становили б≥льш≥сть викладач≥в вуз≥в) часто в≥дмовл¤лис¤ користуватис¤ Ђсел¤нськоюї'мовою. “иповим у цьому план≥ був висл≥в професора “олстого з ќдеси: Ђя вважаю... вс≥х товариш≥в, котр≥ перейшли на чи- танн¤ лекц≥й украњнською мовою, ренегатамиї. ќднак нав≥ть в ун≥верситетах украњн- ськ≥ студенти незабаром стали переважати. Ўвидка украњн≥зац≥¤ осв≥ти спри¤ла зростанню загальних настроњв нац≥онального оптим≥зму, що њх уловив письменник Ѕорис јнтоненко-ƒгйидович: Ђ” марш≥ м≥льйон≥в на шл¤ху до украњнськоњ школиї в≥н вбачав Ђвогонь великого в≥дродженн¤ї.

јналог≥чне в≥дродженн¤ переживала украњномовна преса, ¤ку жорстоко приду- шував царський режим ≥ дл¤ ¤коњ перш≥ роки рад¤нськоњ влади не були найспри¤тли- в≥шими. ” 1922 р. з ус≥х публ≥кованих на ”крањн≥ кцижок лише 27 % виходили укра- њнською мовою, ц≥Їю ж мовою виходило близько-10 газет ≥ часопис≥в. ƒо 1927 р. ук- рањнською мовою друкувалас¤ б≥льш ¤к половина книжок, а в 1933 р. з 426 газет рес- публ≥ки 373 виходили р≥дною мовою.

”крањнська мова була впроваджена в оф≥церських школах та великих частинах в≥йськового резерву на ”крањн≥ Ч передус≥м внасл≥док скарг —крипника на те, що „ервона ^рм≥¤ Ї засобом русиф≥кац≥њ. ≤снували нав≥ть плани реорган≥зац≥њ арм≥њ за те- ритор≥альним принципом. як не дивно, ц≥ проекти п≥дтримали так≥ в≥дом≥ команду- вач≥ „ервоноњ арм≥њ, ^отр≥ не були украњнц¤ми, ¤к ћихайло ‘рунзе та …она як≥р.

ўоб украњн≥зац≥¤ мала довготривал≥ насл≥дки, необх≥дно було покласти край ро- с≥йськ≥й культурн≥й монопол≥њ в м≥стах. —оц≥ально-економ≥чн≥ зм≥ни, що сталис¤ у^ 1920-х роках, схил¤ли приб≥чник≥в украњн≥зац≥њ до думки, що це можна зд≥йснити. ћасовий курс на ≥ндустр≥ал≥зац≥ю, розпочатий –адами у 1928 р., створив велику по- требу в м≥ських роб≥тниках. ¬одночас пол≥тика колектив≥зац≥њ зганила з земл≥ ба- гатьох сел¤н. ”насл≥док цього маси украњнських сел¤н уливалис¤ в м≥ста, докор≥нно - зм≥нюючи етн≥чний склад пролетар≥ату й м≥ського населенн¤ в ц≥лому. “ак, ¤кщо у 1923 р. в “аких важливих промислових центрах, ¤к ’арк≥в, Ћуганськ та ƒн≥пропет- ровськ, украњнц≥ складали в≥дпов≥дно 38, 7 ≥ 16 % мешканц≥в, то через 10 рок≥в њхн¤ частка зросла до 50, «≤ та 48 %. ƒо середини 30-х рок≥в украњнц≥ переважали майже в ус≥х великих м≥стах. ѕрограми украњн≥зац≥њ спонукали њх збер≥гати р≥дну мову ≥ не переходити на рос≥йську, ¤к це трапл¤лос¤ ран≥ше. Ќа ”крањн≥, ¤к ≥ скр≥зь у —х≥дн≥й ™вроп≥, культура й мова с≥льськоњ б≥льшост≥, здавалос¤, п≥дпор¤дкуЇ соб≥ культуру й мову м≥ськоњ меншост≥.

—воњми- усп≥хами пол≥тика украњн≥зац≥њ, ¤ка, вт≥м, не зайшла так далеко, ¤к того хот≥ли —крипник з однодумц¤ми, насамперед завд¤чувала тому, що вона була пов'¤- зана ≥з загальним процесом модерн≥зац≥њ. Ќе патр≥отизм ≥ не традиц≥онал≥зм були головними причинами збереженн¤ украњнц¤ми р≥дноњ мови. ÷е скор≥ше по¤снюва- лос¤ тим, що украњнська краще, н≥ж будь-¤ка ≥нша мова, давала њм змогу здобути ос- в≥ту, брати корисну ≥нформац≥ю з газет ≥ часопис≥в, сп≥лкуватис¤ з≥ службовц¤ми й виконувати своњ профес≥йн≥ обов'¤зки. «авд¤ки пол≥тиц≥ украњн≥зац≥њ украњнська мова перестала бути романтичною й малозрозум≥лою ≥деЇю-ф≥кс крих≥тноњ групки ≥нтел≥- генц≥њ чи ознакою в≥дсталого сел¤нства. Ќатом≥сть вона перетворювалас¤ на основ- ний зас≥б сп≥лкуванн¤ й самовираженн¤ сусп≥льства, що модерн≥зувалос¤.