«авд¤ки на¤вност≥ р≥зновид≥в комун≥зму, що розвинулис¤ у таких крањнах, ¤к  и- тай та ёгослав≥¤, сьогодн≥ вже утвердилас¤ думка про те, що кожний народ може йти до комун≥зму власним шл¤хом. як ми переконалис¤, саме украњнськ≥, а також грузинськ≥ та тюркськ≥ б≥льшовики допомагали встановленню рад¤нськоњ влади у 1917Ч1920 рр. й першими зробили кроки в цьому напр¤м≥, започаткувавши ¤вище нац≥онального комун≥зму. ѕриб≥чники цього напр¤му були в≥дданими комун≥стами, ¤к≥ щиро в≥рили в те, що марксизм-лен≥н≥зм пропонуЇ найправильн≥ший шл¤х пор¤- тунку длт≥ людства. –азом ≥з тим вони вважали, що дл¤ дос¤гненн¤ оптимальних ре- зультат≥в комун≥зм маЇ пристосовуватис¤ до специф≥чних нац≥ональних умов. ÷е означало, що рос≥йський шл¤х не був Їдиним ≥ що п≥дходи, обран≥ ≥ншими народами, мають р≥вне право на ≥снуванн¤. ≤накше^ кажучи, сл≥д було залучити до буд≥вництва комун≥зму нац≥онально-визвольн≥ сили, надавши йому певне Ђнац≥ональне обличч¤ї.

ќск≥льки на —х≥дн≥й ”крањн≥ ≥снував тривалий зв'¤зок м≥ж украњнським нац≥о- нальним рухом ≥ соц≥ал≥змом, ≥дењ нац≥онального комун≥зму легко оволод≥ли багатьма украњнц¤ми у б≥льшовицькому табор≥. ўе у 1918 р. два комун≥сти Ч ¬асиль Ўахрай (перший ком≥сар закордонних справ в украњнському рад¤нському ур¤д≥) та його колега Х—ерг≥й ћазлах (старий б≥льшовик, Їврей за походженн¤м) Ч п≥ддали пар- њ≥ю нещадн≥й критиц≥ за лицем≥рну пол≥тику в нац≥ональному питанн≥ й зокрема стосовно украњнц≥в. явно -нат¤каючи на рос≥йський нац≥онал≥зм, що пройн¤в усю парт≥ю, у своњх памфлетах Ђ–еволюц≥¤ на ”крањн≥ї та Ђѕро тепер≥шнЇ становище на ”крањн≥ї вони п≥дкреслювали, що Ђдоки лишатиметьс¤ нерозв'¤заним нац≥ональне питанн¤, доки один народ правитиме, змушуючи ≥нший народ коритис¤, ми не мати- мемо соц≥ал≥змуї.

„ерез р≥к нац≥ональний комун≥зм знову виринув у  ѕ(б)” у форм≥ так званоњ федерал≥стськоњ опозиц≥њ на чол≥ з ёр≥Їм Ћапчинським. ÷е угрупованн¤ закликало до повноњ незалежност≥ рад¤нськоњ украњнськоњ держави, ¤ка б мала повну владу, включаючи в≥йськову й господарську, а також цезалежний центр парт≥њ, н≥¤к не п≥длеглий –ос≥йськ≥й  омун≥стичн≥й парт≥њ.  оли ћосква в≥дмовилас¤ розгл¤нути ц≥ вимоги, Ћапчинський з товаришами вийшли з парт≥њ, що викликало гучний скан- дал.

« набиранн¤м оберт≥в пол≥тики украњн≥зац≥њ на перший план на ”крањн≥ знову ви- йшли тенденц≥њ нац≥онального комун≥зму, що, звичайно, пов'¤зувалис¤ з ≥менами його основних ≥деолог≥в.

Ђ’вильовизмї. Ќайб≥льш в≥дкрито ≥ пристрасно закликав в≥дкинути Ђрос≥йський шл¤хї ћикола ’вильовий. ÷ей видатний д≥¤ч (справжнЇ пр≥звище ‘≥т≥льов) вир≥с на —х≥дн≥й ”крањн≥ в родин≥ др≥бного рос≥йського двор¤нина. ѕереконаний ≥нтернац≥о- нал≥ст, в≥н п≥д час громад¤нськоњ в≥йни приЇднуЇтьс¤ до б≥льшовик≥в, прагнучи ⫤ти участь у буд≥вництв≥ всезагального й справедливого комун≥стичного сусп≥льства. ѕ≥сл¤ в≥йни ’вильовий стаЇ одним ≥з найпопул¤рн≥ших рад¤нських украњнських письменник≥в, засновником авангардноњ л≥тературноњ орган≥зац≥њ Ђ¬апл≥теї, а також досл≥дником питань украњнсько-рос≥йських взаЇмин, особливо у царин≥ культури.

—повнений ≥деал≥стичних спод≥вань, комун≥ст ’вильовий г≥рко переконуЇтьс¤ у кричущ≥й нев≥дпов≥дност≥ м≥ж теор≥Їю й практикою б≥льшовик≥в у нац≥ональному пи-. танн≥ та у рос≥йському шов≥н≥зм≥ партбюрократ≥в, ¤к≥, за його висловом, ховали свою ≤ упереджен≥сть Ђу ћарксов≥й бород≥ї. ўоб ур¤тувати революц≥ю в≥д згубного впливу ≥ рос≥йського нац≥онал≥зму, ’вильовий вир≥шуЇ викрити його. ¬≥н доводить, що Ђпа- ! сивно-песим≥стична рос≥йська л≥тература с¤гнула своЇњ меж≥ й зупинилас¤ на роз- дор≥жж≥ї, та радить украњнц¤м в≥дмежуватис¤ в≥д нењ. ѕристрасний заклик ’вильо- ' вого до украњнц≥в ≥ти власним шл¤хом був висловлений у знаменитому його гасл≥ Ђ√еть в≥д ћоскви!ї

’оча ’вильовий звертавс¤ насамперед до молодих автор≥в, ¤к≥ шукали дл¤ себе вз≥рц≥ л≥тературноњ творчост≥, його позиц≥¤, без ус¤кого сумн≥ву, мала пол≥тичн≥ мо- тивац≥њ. ќднак сл≥д наголосити, що його антирос≥йськ≥сть грунтувалас¤ не ст≥льки на украњнському нац≥онал≥зм≥, ск≥льки на революц≥йному ≥нтернац≥онал≥зм≥. ’вильо- вий був переконаний у тому, що св≥това революц≥¤ доти не переможе, доки один на- род, уданому випадку рос≥йський, намагатиметьс¤ монопол≥зувати њњ.

ЂЎумськ≥змї. Ќебезпека, що њњ ¤вл¤ли погл¤ди ’вильового дл¤ рад¤нського ре- жиму, посилювалас¤ тим, що вони знайшли п≥дтримку не лише в украњнських л≥те- ратурних колах, а й у сам≥й  омун≥стичн≥й парт≥њ ”крањни, особливо серед колиш- н≥х боротьбист≥в, њхн≥м л≥дером був ком≥сар осв≥ти ќлександр Ўумський, ¤кий в≥д- кинув вимоги московських ортодокс≥в засудити ’вильового й виступив ≥з власною критикою ћоскви.  олишн≥ боротьбисти мали своњ п≥дстави вважати лицем≥рною пол≥тику царт≥њ в нац≥ональному питанн≥. ўоб надати рад¤нському ур¤дов≥ Ђукрањн- ського присмакуї, Ўумського та його товариш≥в, ¤к≥ перейшли до б≥льшовик≥в, було призначено на висок≥ ур¤дов≥ пости. јле одразу ж п≥сл¤ перемоги б≥льшовик≥в майже вс≥х њх понизили в посад≥ або виключили з парт≥њ. « початком украњн≥зац≥њ, щоб ство- рити враженн¤, н≥би ”крањною правл¤ть украњнц≥, декого з тих, хто лишивс¤ в пар- т≥њ, зокрема Ўумського, за вел≥нн¤м ћоскви знову призначили на висок≥ посади. ќд- нак цього разу ком≥сар осв≥ти вир≥шиб викрити мах≥нац≥њ ћоскви.

як ≥ ’вильовий, Ўумський, засуджуючи рос≥йський шов≥н≥зм, ставить за го- ловну мету виступити проти св¤щенного дл¤ б≥льшовик≥в принципу централ≥зму. ¬ написаному на початку 1926 р. лист≥ до —тал≥на в≥н вказуЇ на поглибленн¤ процес≥в украњнського нац≥онального в≥дродженн¤, переконуючи його в тому, що дл¤ блага парт≥њ цей динам≥чний ≥ масовий рух сл≥д контролювати украњнським комун≥стам, а не представникам неукрањнських народ≥в. ≤накше украњнц≥, нац≥ональна св≥дом≥сть ¤ких невпинно зростаЇ ≥ ¤к≥ н≥коли не ставилис¤ з особливою симпат≥Їю до б≥льшовик≥в, можуть повстати й скинути владу, на ¤ку вони дивл¤тьс¤ ¤к на чужоземну. ўоб уникнути цього, Ўумський пропонував призначити на кер≥вн≥ посади в украњнському рад¤нському ур¤д≥ та  омун≥стичн≥й парт≥њ ”крањни таких украњнських ко≥Ћ^н≥ст≥в, ¤к √ригор≥й √ринько ≥ ¬лас „убар, в≥дкликавши таких призначенц≥в, ¤к н≥мець ≈м- мануњл  в≥р≥нг ≥ зрусиф≥кований Їврей Ћазар  агањювич. ÷¤ пропозиц≥¤, що зобра- жалас¤ засобом поширенн¤ комун≥зму, була не чим ≥ншим, ¤к закликом обирати по- л≥тичних кер≥вник≥в ”крањни не в ћоскв≥, а на ”крањн≥.

Ўумський також засуджував украњнц≥в, ¤к≥ п≥д виг≥дною личиною в≥рного слу- ж≥нн¤ парт≥њ потурали централ≥змов≥ ћоскви. ” травн≥ 1927 р. на зас≥данн≥ кер≥в- ництва украњнських комун≥ст≥в в≥н за¤вив, що Ђрос≥йський комун≥ст править в парт≥њ з п≥дозрою ≥ недружелюбн≥стю. ¬≥н править при п≥дтримц≥ н≥кчемних малорос≥в, ¤к≥ в ус≥ епохи за своЇю суттю були лицем≥рними, по-рабському нечесними ≥ зрадливими. “епер в≥н сп≥ваЇ про св≥й фальшивий ≥нтернац≥онал≥зм, в≥дкидаЇ з байдужим вигл¤- дом все украњнське ≥ завжди готовий наплювати на нього (часом по-украњнськи), ¤к- що це дасть йому можлив≥сть зайн¤ти кращу посадуї.

 ритика Ўумського викликала скандал ¤к у –ад¤нському —оюз≥, так ≥ за кор- доном. —тал≥н зауважував: Ђ“овариш Ўумський не усв≥домлюЇ, що на ”крањн≥, де м≥сцев≥ кадри комун≥ст≥в слабк≥, такий рух ... може подекуди набрати характеру бо- ротьби проти Ђћосквиї взагал≥, проти рос≥¤н взагал≥, проти рос≥йськоњ культури та њњ найб≥льшого дос¤гненн¤ Ч лен≥н≥змуї. якщо парт≥йн≥ ортодокси в ’арков≥ та ћоскв≥ суворо засудили ≥дењ Ўумського, то вони знайшли п≥дтримку в  омун≥стичн≥й парт≥њ «ах≥дноњ ”крањни, в √аличин≥. Ћ≥дер зах≥дноукрањнських комун≥ст≥в  арло ћакси- мович повторив закиди Ўумського на форум≥  омун≥стичного ≤нтернац≥оналу й ско- риставс¤ нагодою, щоб виступити проти ставленн¤ ћоскви до украњнц≥в. «ац≥кав- лен≥сть у Ђсправ≥ Ўумськогої ви¤вили нав≥ть де¤к≥ зах≥дноЇвропейськ≥ соц≥ал≥сти. Ќ≥мецький соц≥ал-демократ ≈м≥ль Ўтраус за¤вив, що ЂЇвропейський соц≥ал≥зм маЇ вс≥ п≥дстави п≥дтримати боротьбу украњнського народу за свободу. ѕочинаючи в≥д ћаркса боротьба проти соц≥ального й нац≥онального гнобленн¤ належала до кращих традиц≥й соц≥ал≥змуї.

Ђ¬олобуЇвщинаї. Ќа початку 1928 р. серед украњнських комун≥ст≥в з'¤вивс¤ но- вий ухил. …ого виразником став молодий украњнський економ≥ст рос≥йського по- ходженн¤ ћихайло ¬олобуЇв. јналог≥чно ’вильовому в л≥тератур≥ та Ўумському в пол≥тиц≥ ¬олобуЇв хот≥в викрити нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж теор≥Їю й практикою б≥льшови- к≥в у царин≥ економ≥ки. ” двох статт¤х, опубл≥кованих в оф≥ц≥йному теоретичному часопис≥ ЂЅ≥льшовик ”крањниї, ¬олобуЇв доводив, що за рад¤нськоњ влади ”крањна, ¤к ≥ за цар¤, лишаЇтьс¤ економ≥чною колон≥Їю –ос≥њ. ƒл¤ п≥дтвердженн¤ цього в≥н пров≥в ретельний анал≥з, що св≥дчив про те, ¤к, нехтуючи потребами украњнськоњ пе- рифер≥њ, ур¤д ≥ дал≥ розбудовував важку промислов≥сть у рос≥йському центр≥.  р≥м того, ¬олобуЇв стверджував, що економ≥ка —–—– становить не Їдине й однор≥дне ц≥- ле, а комплекс економ≥чних компонент≥в, одним ≥з ¤ких Ї ”крањна. ≤ кожен ≥з цих компонент≥в може не т≥льки самост≥йно функц≥онувати, а й безсумн≥вно бути части- ною св≥тового господарства, спираючись на власний потенц≥ал, без посередництва рос≥йськоњ економ≥ки.

“им часом комун≥стична парт≥¤ вже була готова п≥ти на так≥ поступки, ¤к украњ- н≥зац≥¤. ¬она нав≥ть визнала де¤к≥ своњ недол≥ки, ¤к, зокрема, пануванн¤ в њњ лавах ро- с≥йського шов≥н≥зму. јле вона не могла допустити поширенн¤ погл¤д≥в ’вильового, Ўумського та ¬олобуЇва, оск≥льки це певним чином п≥д≥рвало б њњ владу над ”крањ- ною. Ќав≥ть р≥шучий приб≥чник украњн≥зац≥њ —крипник вважав, що ц≥ Ђнац≥онал≥стичн≥ ухилиї криють у соб≥ смертельну загрозу дл¤ парт≥њ. “ому незабаром п≥сл¤ по¤ви кожного з цих ухил≥в њхн≥ виразники зазнали гострих нападок ≥ були змушен≥ засу- дити своњ погл¤ди й визнати ц≥лий р¤д помилок. —початку вс≥ троЇ захищалис¤, але врешт≥-решт п≥дкорилис¤. ѕ≥д к≥нець 1928 р. ’вильовий повернувс¤ до суто л≥тера- турноњ творчост≥, Ўумського в≥дправили кудись у –ос≥ю на другор¤дну парт≥йну роботу, а ¬олобуЇв канув у забутт¤. ќднак п≥д час стал≥нських репрес≥й 1930-х рок≥в ц≥ Ђгр≥хиї ще пригадають нац≥онал-комун≥стам ≥ змус¤ть њх поплатитис¤ за них влас- ним житт¤м.

ўоб побачити описан≥ тенденц≥њ нац≥онал-комун≥зму в правильн≥й перспектив≥, сл≥д розгл¤дати њх у зв'¤зку з под≥¤ми в сам≥й парт≥њ. ѕ≥сл¤ смерт≥ Ћен≥на в 1924 р. в б≥льшовицьк≥й верх≥вц≥ у ћоскв≥ розгор≥лас¤ гостра боротьба .за владу. ¬насл≥док цього послабивс¤ контроль з боку парт≥њ, що дало змогу розвиватис¤ р≥зноман≥тним фракц≥¤м та ≥деолог≥чним теч≥¤м. јле цей пер≥од в≥дносного л≥берал≥зму та плю- рал≥зму, в≥дкритого змаганн¤ протилежних ≥дей зрештою раптово зак≥нчивс¤.