ќписуючи в основному гн≥тюч≥ умови ≥снуванн¤ украњнц≥в у м≥жвоЇнний пер≥од, в≥драдно вказувати на один, хоч ≥ крих≥тний, уламок цього народу, дол¤ ¤кого в цей час значно пол≥пшилас¤: це були украњнц≥ «акарпатт¤. ≤зольован≥ в≥д сп≥вв≥тчизник≥в  арпатськими горами, карпатоукрањнц≥ (або русини, ¤к вони продовжуван≥й нази- вати себе) були найменш розвиненими у пол≥тичному, соц≥ально-економ≥чному й культурному в≥дношенн≥.  оли пад≥нн¤ јвстро-”горськоњ ≥мпер≥њ поклало к≥нець ма- д¤рському гн≥тов≥, цей рег≥он ув≥йшов до складу „ехословаччини. Ќа в≥дм≥ну в≥д насильницькоњ анекс≥њ ≥нших зах≥дноукрањнських земель об'Їднанн¤  арпатськоњ ”крањни з „ехословаччиною було добров≥льним. ”насл≥док п≥дписаноњ в м. —крентон≥ (штат ѕенс≥льван≥¤, —Ўј) у листопад≥ 1918 р. угоди з чеськими л≥дерами ем≥гран- ти з «акарпатт¤ погодилис¤ на включенн¤ спосњ батьк≥вщини до складу новоњ чесь- коњ держави за умови наданн¤ њй автоном≥њ.

« ус≥х новостиорених держав —х≥дноњ —иропи „схосло≥к≥чч≥≥≥≥а була найдемокра- тичн≥шою. ¬≥дтак вона не проводила щодо своњх мс≥≥≥лостсн такоњ в≥дкритоњ по- л≥тики дискрим≥нац≥њ та асим≥л¤ц≥њ, ¤к ѕо.'н-≥да та –умун≥¤. ≤≥цоп- це не значить, що взаЇмини м≥ж центра.≥≥.ним ур¤дом ≥ населенн¤м '≤.≥ь.≥≥.≥≥.≥≥г≥≥ ?у.!н ≥)': ≥конф-'нк≥ ними.

ѕитанн¤ про автоном≥ю, ¤к ми пересв≥дчимос¤, спричинилос¤ до напруженост≥ м≥ж ѕрагою та њњ сх≥дною пров≥нц≥Їю. ќднак чехи дозволили карпатоукрањнц¤м б≥льшу м≥ру пол≥тичноњ та культурноњ самореал≥зац≥њ, н≥ж вони будь-коли мали.

” 1921 р. в „ехословаччин≥ проживало близько 455 тис. карпатоукрањнц≥в. ≤з них у чеськ≥й частин≥ крањни мешкали 370 тис., а 85 тис. насел¤ли околиц≥ ѕр¤шева у словацьк≥й частин≥ федерац≥њ. Ѕажаючи модерн≥зувати вс≥ рег≥они своЇњ новоњ дер- жави, чехи намагалис¤ п≥дн¤ти р≥вень житт¤ й у «акарпатт≥. ” 20-х роках було по- д≥лено велик≥ угорськ≥ маЇтки, й близько 35 тис. сел¤нських господарств отримали додатков≥ д≥л¤нки, кожна розм≥ром понад два акри. –азючим контрастом до ѕольщ≥ та –умун≥њ було те, що чеський ур¤д у своњ населен≥ украњнц¤ми територ≥њ вкладав б≥льше кошт≥в, н≥ж вилучав. ќднак цих ≥нвестиц≥й було надто мало, аби ¤кось полег- шити страшн≥ злидн≥ в рег≥он≥. « початком депрес≥њ 30-х рок≥в населенн¤ «акар- патт¤ сп≥ткали т¤жк≥ випробуванн¤, що часом виливалис¤ в голодуванн¤ широких мас народу.

« точки зору осв≥ти й культури чеська пол≥тика ¤вила собою жадану зм≥ну п≥сл¤ ≥нтенсивноњ мад¤ризац≥њ. ѕередус≥м р≥зко зросла к≥льк≥сть осв≥тн≥х заклад≥в. ћ≥ж 1914 та 1938 рр. число початкових шк≥л зросло з 525 до 851, а г≥мназ≥й Ч ≥з трьох до II. Ѕ≥льше того, чеський 'ур¤д дозволив населенню користуватис¤ в школах мовою на власний виб≥р. “акий л≥берал≥зм спричинив швидке зростанн¤ культурних товариств, таких ¤к Ђѕросв≥таї й “овариство русоф≥л≥в ≥м. ƒухновича. ѕроцв≥тали театральн≥ трупи та хори. —кромному культурному ренесансов≥ спри¤ла творч≥сть та- ких письменник≥в, ¤к ¬асиль √ренджа-ƒонський, јндр≥й  арабелеш, ќлександр ћаркуш.

јле культурне житт¤ «акарпатт¤ не було позбавлене складнощ≥в та конфл≥кт≥в. ≤з поширенн¤м ќсв≥ти й по м≥р≥ залученн¤ населенн¤ до демократичних пол≥тичних процес≥в на перший план стало виходити питанн¤ нац≥ональноњ самобутност≥, що на той час уже було розв'¤зане у б≥льшост≥ украњнських земель. як водитьс¤, його ви- р≥шенн¤ стало першочерговою метою м≥цн≥ючоњ закарпатськоњ ≥нтел≥генц≥њ. ≤, ¤к це звичайно спостер≥гаЇтьс¤ на ранн≥х стад≥¤х нац≥онального буд≥вництва, навколо цього питанн¤ виникли розб≥жност≥.

ѕ≥дходи до нац≥онального питанн¤. —еред старших представник≥в ≥нтел≥генц≥њ, а це здеб≥льшого було греко-католицьке духовенство, в ситуац≥њ, под≥бн≥й до тоњ, що ран≥ше мала' м≥сце в √аличин≥, поширювалис¤ русоф≥льськ≥ тенденц≥њ. ’оч русоф≥- ли, до ¤ких належали багато в≥домих м≥сцевих жител≥в, утворили численн≥ орган≥за- ц≥њ та товариства, у тому числ≥ широку мережу читалень “овариства ≥м. ƒухновича, вони мали кор≥нний недол≥к: при вс≥х њхн≥х намаганн¤х незаперечним лишавс¤ факт ≥снуванн¤ значних мовних ≥ культурних розб≥жностей м≥ж ними та рос≥¤на- ми. ÷¤ обставина дедал≥ виразн≥ше розкривала безпл≥дн≥сть њхньоњ ≥деолог≥њ та пол≥- тичноњ ор≥Їнтац≥њ ≥ по¤снювала труднощ≥ у залученн≥ на св≥й б≥к осв≥ченоњ укра- њнськоњ молод≥.

≤нша тенденц≥¤ зводилас¤ до абсолютизац≥њ м≥сцевих особливостей, тобто до того, що слов'¤нське населенн¤ «акарпатт¤ Ї окремою нац≥Їю русин≥в. Ѕагато з њњ приб≥чник≥в були мад¤ризованими св¤щениками, ¤к≥ з приходом чех≥в вважали за обачне приховати своњ проугорськ≥ симпат≥њ п≥д машкарою локал≥зму. ≤де¤ Ђство- ренн¤ї окремого народу з к≥лькох сотень тис¤ч людей вигл¤дала слабко аргументо- ваною, особливо з огл¤ду на близьку спор≥днен≥сть закарпатц≥в з украњнц¤ми, що на- сел¤ли сх≥дн≥ схили  арпат. ” результат≥ локал≥стський, або русинський, вар≥ант був найслабшим ≥з ус≥х.

ќчевидно, найдинам≥чн≥шою ви¤вилас¤ украњноф≥льська теч≥¤, що переважала в середовищ≥ новоњ св≥тськоњ ≥нтел≥генц≥њ, вчител≥в ≥ студент≥в. як ≥ в √аличин≥ XIX 'ст., вона починалас¤ ¤к народовський рух молодоњ ≥нтел≥генц≥њ, котра прагнула зм≥цни- ти зв'¤зок ≥з сел¤нами. ¬ м≥ру того ¤к зростало усв≥домленн¤ под≥бност≥ у мов≥, на- родн≥й культур≥, у традиц≥¤х христи¤нства сх≥дного обр¤ду м≥ж населенн¤м по обид- ва боки  арпат, а також ≥з посиленн¤м украњнського нац≥онального руху в √аличин≥ народовц≥ «акарпатт¤ ставали украњноф≥лами.

ѕро дедал≥ в≥дчутн≥ший вплив украњноф≥л≥в св≥дчило њхнЇ орган≥зац≥йне зростан- н¤ в 30-х роках. ”крањноф≥ли на чол≥ з јвгустином ¬олошиним, ћихайлом та ёл≥- Їм Ѕращайками заснували осв≥тнЇ товариство Ђѕросв≥таї, ¤ке швидко в≥дт≥снило конкуруюче “овариство русоф≥л≥в ≥м. ƒухновича. ќсобливоњ попул¤рност≥ серед

молодоњ ≥нтел≥генц≥њ набула орган≥зац≥¤ украњнських скаут≥в Ђѕластї, що нал≥- чувала 3 тис. член≥в. ” 1934 р. до јсоц≥ац≥њ украњнських учител≥в входило близько 1200 чолов≥к, або дв≥ третини вс≥х педагог≥в «акарпатт¤. ќсобливо палкими приб≥ч- никами украњнства стали г≥мназисти та студенти ун≥верситет≥в. —еред украњнц≥в «а- карпатт¤, ¤к≥ могли в≥дкрито висловлювати своњ пол≥тичн≥ та нац≥ональн≥ прагненн¤, створена на консп≥ративних засадах ќ”Ќ не мала сильного представництва про- т¤гом майже вс≥х 30-х рок≥в. ’оча б≥льш≥сть украњноф≥л≥в стали прихильниками ≥нте- грального нац≥онал≥зму, значна њх частина перейшла на прорад¤нськ≥ позиц≥њ.

 арпатоукра≥нська автоном≥¤. „вари м≥ж карпатоукрањнц¤ми були на руку че- хам, ≥ ѕрага скористалас¤ ними ¤к приводом дл¤ звол≥канн¤ з наданн¤м автоно- м≥њ рег≥онов≥. ќднак у 1938 р. м≥жнародн≥ под≥њ дуже послабили становище чеського ур¤ду. ¬насл≥док ћюнхенського пакту до нацистськоњ Ќ≥меччини в≥д≥йшла населена н≥мц¤ми частина „ехословаччини; з мовчазноњ згоди зах≥дних держав вона плану- вала подальше розчленуванн¤ чеськоњ держави. ѕри п≥дтримц≥ н≥мц≥в словаки д≥- стали автоном≥ю в межах „ехословацькоњ республ≥ки. —постер≥гаючи хитанн¤ празь- кого ур¤ду, пров≥дники трьох закарпатських фракц≥й об'Їдналис¤ й також зажадали автоном≥њ. „ехам не лишалос¤ ≥ншого вибору, ¤к погодитис¤. II жовтн¤ 1938 р. «а- карпатт¤ отримало самовр¤дуванн¤.

’оча першу автономну адм≥н≥страц≥ю очолили русоф≥ли јндр≥й Ѕрод≥й та —те- пан ‘енцик, вони швидко дискредитували себе ¤к агенти ”горщини й ѕольщ≥. «а- м≥сть них ѕрага призначила новий каб≥нет, що складавс¤ з украњноф≥л≥в на чол≥ з јв- густином ¬олошиним. ”р¤д ¬олошина негайно приступив до перетворенн¤ «акар- патт¤, чи  арпато-”крањни, ¤к вона тод≥ оф≥ц≥йно називалас¤, на автономну укра- њнську державу. ”крањн≥зувалис¤ система осв≥ти, видавнича справа та адм≥н≥страц≥¤. ” лютому 1938 р. на виборах до рег≥онального парламенту украњноф≥л≥в п≥дтримали 86 % ус≥х виборц≥в. “од≥ ж була сформована  арпатська —≥ч Ч в≥йськова орган≥за- ц≥¤, що незабаром нал≥чувала близько 5 тис. б≥йц≥в.

ƒл¤ створенн¤ власноњ збройноњ сили ≥снували вагом≥ причини: з пов≥льним роз- валом „ехословаччини ”горщина зажадала поверненн¤ своњх колишн≥х земель у «акарпатт≥. —аме коли формувавс¤ перший ур¤д  арпатськоњ ”крањни, угорськ≥ в≥й- ська зайн¤ли п≥вденну частину краю, змусивши украњнц≥в перевести столицю з ”ж- города до ’уста. ѕрот¤гом усього свого короткого ≥снуванн¤ ур¤д  арпатськоњ ”крањни сто¤в перед пост≥йною загрозою угорського нападу. —творенн¤ украњнського ур¤ду в «акарпатт≥ справило великий вплив на зах≥дних украњнц≥в, особливо у сус≥дн≥й √аличин≥. Ѕагато з них вважали його першим кроком на шл¤ху до неминучого створенн¤ самост≥йноњ соборноњ ”крањни. ѕрагнучи захис- тити першу украњнську землю, що здобула свободу, багато молодих ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в √аличини нелегально переходили кордон ≥ вступали до  арпатськоњ —≥ч≥. ќднак серед проводу ќ”Ќ не було одностайност≥ щодо того, ¤ку пол≥тику проводити. якщо молод≥ радикали √аличини вимагали негайноњ та широкоњ п≥дтрим- ки  арпатськоњ ”крањни, њхнЇ старше кер≥вництво за кордоном, знаючи про н≥мецьк≥ плани, закликало до стриманост≥.

Ќезабаром причини обережност≥ старших ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в стали зро- зум≥лими. ” таЇмному пакт≥ з ”горщиною √≥тлер погодивс¤ на окупац≥ю нею всьо- го «акарпатт¤, й 14 березн¤ 1939 р. в край ув≥йшли угорськ≥ в≥йська. Ѕезнад≥йно по- ступаючись за чисельн≥стю та озброЇнн¤м,  арпатська —≥ч чинила в≥дважний, проте марний оп≥р. 15 березн¤ ур¤д ¬олошина символ≥чно проголосив незалежну –ес- публ≥ку  арпато-”крањни. ј вже через к≥лька годин по тому в≥н був змушений утекти за кордон.

¬иникненн¤ карпатоукрањнськоњ автоном≥њ було чимось парадоксальним. —еред ус≥х зах≥дноукрањнських земель цей рег≥он був найменш розвинутим у соц≥ально- економ≥чному, культурному й пол≥тичному в≥дношенн≥. ќднак саме на ц≥й територ≥њ був дос¤гнутий певний р≥вень самовр¤дуванн¤. Ќезважаючи на св≥й короткий в≥к, ур¤д  арпатськоњ ”крањни мав вплив, аналог≥чний впливов≥ украњнських ур¤д≥в пер≥оду 1917Ч-1920 рр., й спри¤в перетворенню великоњ частини населенн¤ краю, особливо молод≥, на нац≥ональне св≥домих украњнц≥в. ÷ей еп≥зод також крив у соб≥ важлив≥ висновки щодо н≥мецько-украњнських стосунк≥в, послуживши перекон- ливим доказом того, ¤к мало украњнц≥ могли покладатис¤ на добру волю √≥тлера.

Ќац≥ональна нер≥вн≥сть, труднощ≥ соц≥ально-економ≥чного характеру, а також вражаюче посиленн¤ нацистськоњ Ќ≥меччини та —–—– призвели до розчаруванн¤ в демократ≥њ ≥ зростанн¤ пол≥тичного екстрем≥зму по вс≥й —х≥дн≥й ™вроп≥ у м≥жвоЇн- ний пер≥од. ÷¤ радикал≥зац≥¤ чимдал≥ ширше охоплювала не лише ≥нтел≥генц≥ю, а й традиц≥йно пасивне сел¤нство. «а вс≥Їњ своЇњ обмеженост≥ модерн≥зац≥¤ п≥днесла самоповагу ≥ спод≥ванн¤ кращоњ дол≥ серед сел¤н, викликаючи в них почутт¤ протес- ту проти нац≥ональних утиск≥в та пог≥ршенн¤ життЇвого р≥вн¤, що спостер≥галис¤ в 1930-х роках. Ѕ≥льше того, вона, ¤к н≥коли ран≥ше, штовхала њх до пол≥тичноњ д≥¤ль- ност≥, зокрема до радикальних д≥й.

–озчарован≥ безрезультатними намаганн¤ми завоювати державн≥сть чи самовр¤- дуванн¤, зах≥дн≥ украњнц≥ ви¤вилис¤ особливо чутливими до цих загальних тенден- ц≥й. Ќезважаючи на широкий розв≥й Ђорган≥чноњ роботиї, було очевидно, що саме ≥нтегральний нац≥онал≥зм ќ”Ќ став серед зах≥дних украњнц≥в, ≥ насамперед молодих, найдинам≥чн≥шим рухом. Ќа в≥дм≥ну в≥д сп≥вв≥тчизник≥в у –ад¤нськ≥й ”крањн≥ зах≥дн≥ украњнц≥ не зазнали таких драматичних соц≥ально-економ≥чних зм≥н, ≥ нав≥ть за вкрай убогого життЇвого р≥вн¤ њхн≥ми думками волод≥в не дискредитований ста- л≥нщиною комун≥зм, а ≥нтегральний нац≥онал≥зм. ¬≥дтак найб≥льшого поширенн¤ украњнський нац≥онал≥зм набув серед покол≥нн¤ зах≥дних украњнц≥в, ¤к≥ вступили в дорослий в≥к у 30-х роках, ≥ про¤вл¤вс¤ ¤к своЇр≥дна сум≥ш фанатичност≥ та ≥деал≥зму.