« 1654 р., коли цар≥ стали неухильно поширювати контроль над ”крањною, ук- рањнц≥ ≥снували у двох окремих св≥тах: тому, де правили рос≥¤ни, й тому, де правили пол¤ки чи австр≥йц≥. –озб≥жност≥ м≥ж двома украњнськими сусп≥льствами, ¤к ми мог- ли спостер≥гати, в багатьох випадках заходили далеко дал≥ в≥дм≥нностей у пол≥тичних системах ≥ грунтувалис¤ на значних ≥сторичних, культурних, соц≥ально-економ≥ч- них ≥ психолог≥чних п≥двалинах. ” результат≥ другоњ св≥товоњ в≥йни дихотом≥¤ Ђ—х≥дна/«ах≥дна ”крањнаї нарешт≥ перестала ≥снувати, принаймн≥ на пол≥тичному р≥вн≥. ѕ≥сл¤ в≥йни (пер≥од м≥ж 1939 ≥ 1941 рр. ви¤вивс¤ надто коротким, щоб зали- шити тривал≥ сл≥ди) рад¤нський режим ус≥л¤ко намагавс¤ привести зах≥дних укра- њнц≥в у в≥дпов≥дн≥сть ≥з рад¤нською системою та њхн≥ми сх≥дними сп≥вв≥тчизниками. ѕроцес такого злитт¤ двох розд≥лених г≥лок украњнського народу був не лише важ- ливим аспектом п≥сл¤воЇнного пер≥оду, а й под≥Їю епохального значенн¤ в ≥стор≥њ ”крањни.

ƒл¤ зд≥йсненн¤ своњх ц≥лей рад¤нський режим мав велику перевагу в≥йськовоњ й пол≥тичноњ сили. ≤ все ж перед ним поставало складне завданн¤, оск≥льки на «ах≥д- н≥й ”крањн≥ в≥н мав справу з вороже настроЇним до себе сусп≥льством: греко-като- лицька церква, ц¤ головна зах≥дноукрањнська установа, ц≥лком очевидно не узгоджу- валас¤ з новим режимом; сел¤ни, що серед зах≥дних украњнц≥в становили величезну б≥льш≥сть, жахалис¤ перспективою колектив≥зац≥њ; молодь, багато представник≥в ¤коњ спов≥дували нац≥онал≥зм, убачала в —–—– свого найлют≥шого ворога.

Ћ≥кв≥дац≥¤ греко-католицько≥ церкви. ќдним ≥з перших об'Їкт≥в атаки рад¤нськоњ влади стала греко-католицька церква, оск≥льки вона була найм≥цн≥шою ланкою м≥ж зах≥дними украњнц¤ми та «аходом й д≥¤ла головним чином ¤к церква нац≥ональна. —игналом до кампан≥њ, спр¤мованоњ проти греко-католицькоњ церкви, послужила смерть 1 листопада 1944 р. митрополита јндре¤ Ўептицького, що користувавс¤ ве- личезною попул¤рн≥стю.  оли митрополита не стало, в прес≥ почали з'¤вл¤тис¤ стат- т≥, що звинувачували церкву в колаборац≥он≥зм≥ з нацистами й п≥дтримц≥ украњнського п≥дп≥лл¤. ќсобливо ¤дуч≥ памфлети писав зах≥дноукрањнський комун≥ст ярослав √а- лан. «а кампан≥Їю наклеп≥в п≥шли арешти й засланн¤ до —иб≥ру за ¤вно сфабри- кованими звинуваченн¤ми ус≥Їњ греко-католицькоњ ≥Їрарх≥њ, включаючи њњ нового арх≥- пастир¤ …осипа —л≥пого.

Ћ≥кв≥дуючи церковну ≥Їрарх≥ю, б≥льшовики водночас переконали впливового св¤- щеника √аврила  остельника орган≥зувати групу греко-католик≥в дл¤ аг≥тац≥њ за роз- рив ун≥њ з –имом. ќп≥р, ¤кий викликала д≥¤льн≥сть ц≥Їњ групи, придушив Ќ ¬—, роз- почавши серед духовенства кампан≥ю терору. 8 березн¤ 1946 р. група скликала си- нод (що було абсолютно неканон≥чним з огл¤ду на в≥дсутн≥сть Їпископ≥в), щоб роз- гл¤нути питанн¤ про зв'¤зки з –имом. …ого результатом стало наперед в≥доме р≥- шенн¤: 216 св¤щеник≥в ≥ 19 представник≥в мир¤н, ¤к≥ вз¤ли участь у синод≥, проголо- сили про скасуванн¤ Ѕерестейськоњ ун≥њ 1596 р., про розрив ≥з –имом ≥ Ђвозз'Їднанн¤ї греко-католицькоњ церкви з –ос≥йською православною церквою. ƒещо п≥зн≥ше ана- лог≥чна процедура, ¤ку супроводжувала начебто випадкова смерть Їпископа “еодо- ра –омж≥, була пророблена в «акарпатт≥, й до 1951 р. греко-католицьку церкву в цьому рег≥он≥ також було знищено.

«никненн¤ церковних ≥Їрарх≥в, рад¤нська тактика терору, страх за своњ с≥м'њ змусили багатьох св¤щеник≥в перейти у православ'¤. “их, хто в≥дмовл¤вс¤, усували з параф≥й ≥, ¤к правило, висилали до —иб≥ру. “а не сл≥д думати, що рад¤нському ре- жимов≥ вдалос¤ припинити ≥снуванн¤ греко-католицькоњ церкви просто черговим де- кретом. Ѕагато св¤щеник≥в ≥ мир¤н, котр≥ н≥би прийн¤ли православ'¤, продовжували таЇмно дотримуватис¤ греко-католицьких обр¤д≥в ≥ св¤т. Ѕезперервний пот≥к ра- д¤нськоњ пропаганди проти греко-католицькоњ церкви св≥дчив про те, що ще далеко не вмерла в≥рн≥сть зах≥дних украњнц≥в своњй давн≥й церкв≥.

Ѕоротьба з ”ѕј. ѕопри рад¤нську окупац≥ю √аличини та ¬олин≥, ”ѕј про- довжувала зростати. ” 1944Ч1945 рр. вона мала б≥льше б≥йц≥в, н≥ж могла озброњти. √оловне джерело людських ресурс≥в становили члени п≥дп≥лл¤ ќ”Ќ, ¤ке й дал≥ ≥сну- вало паралельно з ”ѕј. Ѕагато з них колись чинили оп≥р масовим депортац≥¤м чи колектив≥зац≥њ. ƒо ”ѕј у великих к≥лькост¤х приЇднувалис¤ також дезертири з „ервоноњ арм≥њ, а також т≥, хто вт≥к до л≥су в≥д моб≥л≥зац≥њ й вол≥в краще битис¤ в њњ лавах, н≥ж слугувати рад¤нським гарматним м'¤сом на фронт≥. “аким чином, у той час ¤к переможна „ервона арм≥¤ штурмувала Ѕерл≥н, на «ах≥дн≥й ”крањн≥ велик≥, чи- сельн≥стю в батальйон, загони антирад¤нських партизан≥в установили контроль над значними територ≥¤ми й впровадили там свою структуру управл≥нн¤. ўодо пол≥- тики ”ѕј та њњ пол≥тичноњ надбудови Ч ”√¬–, то вона пол¤гала в тому, щоб чекати розвитку под≥й на «аход≥ (й спод≥ватис¤ на початок новоњ в≥йни м≥ж союзними дер- жавами та —–—–). ¬одночас вона була спр¤мована на те, щоб перешкодити вста- новленню рад¤нськоњ системи в себе на батьк≥вщин≥. Ўирока д≥¤льн≥сть ”ѕј була зумовлена, з одного боку, народною п≥дтримкою та ефективн≥стю орган≥зац≥њ ц≥Їњ арм≥њ, а з другого Ч тим, що рад¤нських в≥йськ на «ах≥дн≥й ”крањн≥ було обмаль.

ѕроте п≥сл¤ кап≥тул¤ц≥њ Ќ≥меччини в травн≥ 1945 р. рад¤нський режим зм≥г ор- ган≥зувати систематичн≥ й широк≥ заходи, спр¤мован≥ на знищенн¤ ”ѕј. ” 1945Ч 1946 рр. його в≥йська (що переважно складалис¤ з в≥йськ ћ¬— ≥ Ќ ¬—, оск≥льки в регул¤рних частинах „ервоноњ арм≥њ було багато украњнц≥в, ¤к≥ не бажали воювати проти ”ѕј) орган≥зували блокаду й проч≥суванн¤ величезних територ≥й ¬олин≥ та передг≥р'њв  арпат, де зосереджувалис¤ партизани. ўоб зал¤кати зах≥дноукрањнське населенн¤ й позбавити ”ѕј п≥дтримки народу, Ќ ¬— застосував ц≥лий р¤д жорсто- ких тактичних заход≥в. ¬≥н висел¤в людей ≥з район≥в розташуванн¤ баз ”ѕј, депор- туючи до —иб≥ру с≥м'ю кожного, хто був пов'¤заний з опором, ≥ нав≥ть ц≥л≥ села. «а п≥драхунками, м≥ж 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. зах≥дних украњн- ц≥в. ћайже в кожному сел≥ д≥¤ли Ђстукач≥ї. ўоб дискредитувати партизан≥в, загони Ќ ¬— перевд¤галис¤ у форму ”ѕј й грабували, івалтували та мордували украњн- ських сел¤н. Ќер≥дко певноњ в≥рог≥дност≥ цим рад¤нським провокац≥¤м надава.ю, з≥ свого боку, безжальне винищенн¤ прорад¤нських елемент≥в —Ѕ Ч таЇмною пол≥- ц≥Їю ќ”Ќ. ќдночасно б≥льшовики засипали партизан≥в, котр≥ жили взимку на гра- н≥ голоду в п≥дземних бункерах, пропагандистськими лист≥вками про безнад≥йн≥ст≥ њхнього становища, неодноразово пропонуючи њм амн≥ст≥ю.

«азнаючи т¤жких втрат, ”ѕј спробувало пристосуватис¤ до наростаючого наступу рад¤нських сил, розд≥ливши велик≥ з'Їднанн¤ на мал≥ рухлив≥ш≥ загони. ” 1947Ч1948 рр., коли стало зрозум≥ло, що американо-рад¤нська в≥йна не в≥дбудетьс¤, багато цих загон≥в за наказом проводу ”ѕј було розпущено. ƒе¤к≥ з член≥в ”ѕј приЇдналис¤ до цив≥льного п≥дп≥лл¤ ќ”Ќ, але оск≥льки багато член≥в ќ”Ќ загинули, потрапили до рук ворога, ем≥грували або втратили своЇ Ђприкритт¤ї в пер≥од в≥дкри- тоњ боротьби, њњ мережа також б≥льше не була такою ефективною й широкою, ¤к ран≥ше. ≤ншим серйозним ударом по ”ѕј стало поширенн¤ колектив≥зац≥њ, оск≥льки колгоспники, що перебували п≥д суворим контролем, уже не могли постачати пар- тизанам пров≥з≥ю.

Ќа ц≥й прик≥нцев≥й стад≥њ загони ”ѕј та п≥дп≥лл¤ ќ”Ќ, ¤к≥ встановили слабк≥ й спорадичн≥ контакти з британською та американською секретними службами, зо- середилис¤ на антирад¤нськ≥й пропаганд≥ та саботаж≥. ¬они перешкоджали колек- тив≥зац≥њ, депортац≥¤м, розгортанню рад¤нського адм≥н≥стративного апарату, вби- вали оф≥цер≥в Ќ ¬—, парт≥йних актив≥ст≥в ≥ тих, хто п≥дозрювавс¤ у сп≥впрац≥ з ра- д¤нською владою. “ак, у 1948 р. було вбито отц¤ √аврила  остельника (що припи- суЇтьс¤ членам ќ”Ќ, а де¤к≥ факти вказують на причетн≥сть до цього Ќ ¬—) за йо- го роль у л≥кв≥дац≥њ греко-католицькоњ церкви. „ерез р≥к п≥дп≥лл¤ ќ”Ќ знищило в≥домого рад¤нського пропагандиста Ч журнал≥ста ярослава √алана. јле у бе- резн≥ 1950 р. ”ѕј зазнало дошкульного удару, коли в сутичц≥ п≥д≥ Ћьвовом загинув њњ командир –оман Ўухевич (генерал “арас „упринка). ’оч окрем≥ невелик≥ заго- ни ”ѕј продовжували д≥¤ти до середини 50-х рок≥в, з ус≥х практичних м≥ркувань ”ѕј та ќ”Ќ на ”крањн≥ перестали ≥снувати ¤к орган≥зац≥њ саме п≥сл¤ смерт≥ Ўу- хевича.

ќкремим розд≥лом в ≥стор≥њ ”ѕј Ї њњ д≥¤льн≥сть по польський б≥к кордону на те- ренах, населених украњнськими лемками. ћ≥ж 1944 та 1947 рр. ќ”Ќ користувалас¤ сильною п≥дтримкою й збер≥гала значну присутн≥сть у цьому рег≥он≥: завд¤ки ретель- ним досл≥дженн¤м ”ѕј польськими воЇнними ≥сториками (¤к≥ незр≥вн¤нно б≥льш ≥нформативн≥, н≥ж пропагандистськ≥ трактати њхн≥х рад¤нських колег) в≥домо, що њњ сили включали близько 2 тис. б≥йц≥в самоњ ”ѕј, а також мережу з понад 3 тис. чле- н≥в ќ”Ќ. Ќеодноразов≥ намаганн¤ польського в≥йська вит≥снити украњнських парти- зан≥в завдавали пол¤кам т¤жких втрат. ” березн≥ 1947 р., коли один ≥з загон≥в ”ѕј влаштував зас≥дку ≥ вбив славетного польського генерала й заступника м≥н≥стра оборони  арол¤ —верчевського, ”ѕј провела одну з своњх найусп≥шн≥ших операц≥й у цьому рег≥он≥ Ч й водночас поклала початок своњй загибел≥.

–озлючений ц≥Їю под≥Їю польський ур¤д вир≥шив л≥кв≥дувати Ђукрањнську про- блемуї. ” кв≥тн≥ 1947 р. в≥н пров≥в операц≥ю п≥д кодовою назвою Ђ¬≥слаї, що мала ¤к в≥йськовий, так ≥ цив≥льний вим≥ри. Ѕлизько «ќ тис. польських солдат≥в, спираю- чись на п≥дтримку численних чеських ≥ рад¤нських сил, оточили украњнських парти- зан≥в ≥ в запеклих бо¤х знищили або захопили багато з них. ƒекому вдалос¤ про- рватис¤ в –ад¤нську ”крањну, а дек≥лька сотень з бо¤ми пройшли „ехословаччиною й дос¤гли союзницькоњ зони окупац≥њ в Ќ≥меччин≥. “ака ж траг≥чна дол¤ сп≥ткала украњнських лемк≥в, котр≥ переховували партизан≥в: майже вс≥х лемк≥в (близько 150 тис.) без попередженн¤ викор≥нили ≥з земл≥ њхн≥х предк≥в ≥ розселили по вс≥й ѕольщ≥, аби запоб≥гти в≥дродженню ”ѕј в цьому рег≥он≥. ¬ такий спос≥б пол¤ки на- решт≥ позбулис¤ Ђукрањнськоњ проблемиї, що пересл≥дувала њх прот¤гом стол≥ть.

 олектив≥зац≥¤. Ћише в 1947Ч1948 рр., п≥сл¤ того ¤к рад¤нський режим подо- лав оп≥р ”ѕј, в≥н м≥г на повну силу розпочати колектив≥зац≥ю. ¬загал≥ вона повто- рювала модель –ад¤нськоњ ”крањни двадц¤тир≥чноњ давност≥. —початку процв≥та- ючих сел¤н (куркул≥в) обклали такими т¤жкими податками, що вони не змогли утри- мувати своњ господарства. Ќайбунт≥влив≥ших депортували до —иб≥ру. “од≥ рад¤нськ≥ аг≥татори на зборах ≥ в тривалих особистих розмовах змушували сел¤н вступати де колгосп≥в. ѕол≥тичний контроль у колгоспах, що на «ах≥дн≥й ”крањн≥ був особливо жорстким, зд≥йснювали парт≥йн≥ осередки, орган≥зован≥ на машинно-тракторних станц≥¤х (ћ“—). Ќа щаст¤ дл¤ зах≥дних украњнц≥в, колектив≥зац≥¤ не йшла пл≥ч-о-пл≥ч ≥з голодом. ≤ншою рисою, ¤ка в≥др≥зн¤ла колектив≥зац≥ю на «ах≥дн≥й ”крањн≥ в≥д —х≥дноњ, було те, що њњ супроводжувала збройна боротьба ослабленоњ, але в≥д того не менш смертоносноњ ”ѕј. ÷итуЇмо одне рад¤нське джерело: ЂЌай- запекл≥ш≥ вороги трудового сел¤нства Ч куркул≥ та буржуазн≥ нац≥онал≥сти Ч чинили впертий оп≥р колгоспному рухов≥ на зах≥дних територ≥¤х, спалюючи гос- подарськ≥ буд≥вл≥ в колгоспах, вбиваючи актив≥ст≥в ≥ поширюючи серед сел¤н чутки, щоб вселити сумн≥ви щодо колгосп≥вї. јле оп≥р ви¤вивс¤ марним, поза¤к до 1955 р. майже вс≥ 1,5 млн сел¤нських господарств «ах≥дноњ ”крањни вступили до колгосп≥в, ¤ких нал≥чувалос¤ 7 тис. “аким чином, на щойно анексованих украњнських терито- р≥¤х непорушне постала одна з основних п≥двалин рад¤нськоњ соц≥ально-економ≥ч- ноњ системи.

як ≥ належало спод≥ватис¤, колектив≥зац≥¤ розгорталас¤ одночасно з ≥ндустр≥а- л≥зац≥Їю. «а австр≥йського та польського пануванн¤ √аличина була убогим, еконо- м≥чно визискуваним аграрним рег≥оном, ¤кий слугував звалищем дл¤ готових про- дукт≥в ≥ майже не виробл¤в њх у себе. –озум≥ючи, що, покращивши цю ситуац≥ю, можна здобути пол≥тичн≥ див≥денди, рад¤нський режим зробив велик≥ кап≥таловкла- денн¤ у промисловий розвиток рег≥ону. –озширилис¤ стар≥ виробництва, так≥ ¤к ви- добуток нафти, створювавс¤ р¤д нових галузей промисловост≥, включаючи вироб- ництво автомоб≥л≥в, автобус≥в, рад≥оапаратури та ≥н. «авд¤ки тому, що зах≥дно- украњнськ≥ п≥дприЇмства були щойно збудованими та обладнаними устаткуванн¤м, вивезеним ≥з Ќ≥меччини, вони були одними з найсучасн≥ших в —–—–. ƒо 1951 р. промислове виробництво на «ах≥дн≥й ”крањн≥ п≥дстрибнуло на 230 % вище р≥вн¤ 1945 р. й складало 10 % промислового виробництва республ≥ки пор≥вн¤но з менш н≥ж 3 ∞о у 1940 р. Ўвидко зростаючий Ћьв≥в став одним ≥з основних центр≥в про- мисловост≥ республ≥ки.

« ≥ндустр≥ал≥зац≥Їю в≥дбувалис¤ соц≥альн≥ зм≥ни. ѕочаткова нестача спец≥ал≥ст≥в ≥ квал≥ф≥кованих роб≥тник≥в, необх≥дних дл¤ роботи на нових фабриках, спричини- лас¤ до того, що до рег≥ону масово пересел¤лис¤ рос≥¤ни. јле водночас активно розвивавс¤ м≥сцевий роб≥тничий клас. Ќаприк≥нц≥ 40-х Ч на початку 50-х рок≥в на «ах≥дн≥й ”крањн≥ щороку навчалос¤ 20Ч«ќ тис. нових роб≥тник≥в. ” Ћьвов≥ число промислових роб≥тник≥в зросло з 43 тис. у 1945 р. до 148 тис. у 1958 р. «'¤вивс¤ та- кож новий тут прошарок украњнських ≥нженер≥в ≥ техн≥к≥в. ¬≥дтак п≥д ег≥дою рад¤н- ськоњ влади давно зап≥зн≥ла соц≥ально-економ≥чна модерн≥зац≥¤ «ах≥дноњ ”крањни прискорено рухалас¤ вперед.

„и не найпопул¤рн≥шим заходом рад¤нськоњ влади стало значне розширенн¤ осв≥тн≥х можливостей населенн¤. ўоб схилити на св≥й б≥к симпат≥њ зах≥дних укра- њнц≥в, у 1945 р., аналог≥чно пол≥тиц≥ 1939 р., новий режим актив≥зував украњнську по- чаткову осв≥ту. Ўвидко розвивалас¤ також вища осв≥та: в 1950 р. у 24 вузах «ах≥дноњ ”крањни навчалос¤ вже близько 24 тис. студент≥в денного й 9 тис. заочного в≥дд≥лень. ќднак зростанн¤ осв≥тнього р≥вн¤ зумовлювало й активн≥шу русиф≥кац≥ю. ” 1953 р. навчанн¤ в ус≥х вузах «ах≥дноњ ”крањни велос¤ рос≥йською мовою, а це виразно вка- зувало на те, що рад¤нська модерн≥зац≥¤ також мала на мет≥ спри¤ти русиф≥кац≥њ.

якщо розвиток осв≥ти був т≥Їю рисою рад¤нського режиму, ¤ку населенн¤ радо сприймало, то про ≥ншу рису Ч комун≥стичну парт≥ю Ч цього сказати не можна. Ќа- в≥ть п≥сл¤ перемоги —–—– у в≥йн≥ зах≥дн≥ украњнц≥ не ви¤вл¤ли великого ≥нтересу до вступу в нењ. ” 1944 р. на «ах≥дн≥й ”крањн≥ нал≥чувалос¤ 7 тис. член≥в ≥ кандидат≥в у члени парт≥њ й лише к≥лька сотень роб≥тник≥в серед них. ” 1946 р. загальна цифра зросла до «≤ тис., а в 1950 р., п≥сл¤ ≥нтенсивноњ кампан≥њ набору до парт≥њ,Ч до 88 тис., що, вт≥м, становило крих≥тну частину к≥лькост≥ всього населенн¤. Ѕ≥льш≥сть цих чле- н≥в парт≥њ були прибульц¤ми з≥ сходу. Ќаприклад, ≥з 23 тис. член≥в льв≥вськоњ парт≥й- ноњ орган≥зац≥њ у 1950 р. лише 10 % походили з м≥сцевого населенн¤. Ќа сел≥ кому- н≥ст≥в було вкрай небагато. “аким чином, хоч парт≥¤ й монопол≥зувала пол≥тичну владу, вона не пустила достатньо глибокого кор≥нн¤ серед зах≥дноукрањнського на- селенн¤. ¬насл≥док цього у зах≥дних украњнц≥в ≥снувало враженн¤, н≥би вони жи- вуть п≥д чужоземним пануванн¤м.