≤з самого моменту розколу в 1054 р. ≥де¤ возз'Їднанн¤ розгл¤далас¤ ¤к католиць- кою, так ≥ православною церквою. Ќа ”крањн≥ спроби њх об'Їднанн¤ почалис¤ ще в XIII ст., а п≥сл¤ ‘лорент≥йського собору, що в≥дбувс¤ у 1439 р., цю ≥дею мало не бу- ло зд≥йснено. ѕроте на шл¤ху привабливого за своЇю суттю пон¤тт¤ христи¤нськоњ Їдност≥ лежали стол≥тт¤ взаЇмноњ п≥дозр≥ливост≥ та недоброзичливост≥. ѕравославн≥ найб≥льш побоювалис¤, що в раз≥ об'Їднанн¤ могутн¤ католицька церква намагати- метьс¤ п≥дпор¤дкувати њх соб≥. ÷≥ побоюванн¤ були небезп≥дставними, бо прот¤гом XVI ст. впевнен≥ у власн≥й зверхност≥ польськ≥ католики домагалис¤ ун≥њ, спод≥ваю- чись, що вона неминуче приведе до асим≥л¤ц≥њ украњнського православ'¤ й дальшого поширенн¤ впливу польського католицизму. ¬ 1577 р. великого розголосу набув аргументований трактат ѕйотра —карги Ђѕро Їдн≥сть ÷еркви Ѕожоњї. ¬одночас Їзуњти активно переконували украњнських магнат≥в п≥дтримати ≥дею ун≥њ. Ќав≥ть кн¤зь ќстрозький оголосив, що в принцип≥ згоден на ун≥ю. ј —иг≥змунд III. ревний католик, використав увесь св≥й авторитет дл¤ спри¤нн¤ ц≥й справ≥.  р≥м ре- л≥г≥йного запалу, до ун≥њ його схил¤ли певн≥ пол≥тичн≥ м≥ркуванн¤, оск≥льки вона т≥сн≥ше зв'¤зала б ”крањну та Ѕ≥лорус≥ю з –≥ччю ѕосполитою й в≥ддалила б њх в≥д небезпечного впливу сус≥дньоњ православноњ ћосков≥њ.

як не дивно, безпосередн≥й заклик до укладенн¤ ун≥њ надходив в≥д православноњ сторони. ” 1590 р. православний Їпископ Ћьвова √едеон Ѕалабан, розлючений безк≥нечними суперечками з братством, а ще б≥льше Ч нетактовним втручанн¤м константинопольського патр≥арха, порушив питанн¤ про ун≥ю з –имом на таЇмн≥й зустр≥ч≥ православних Їпископ≥в у Ѕелз≥.  р≥м Ѕалабана, докладн≥ше вивчити це питанн¤ погодилис¤ ще три Їпископи:  ирило “ерлецький ≥з Ћуцька, ƒион≥с≥й «би- руйський ≥з ’олма та Ћеонт≥й ѕелчицький ≥з “урова. «годом до змовник≥в пристав ≤пат≥й ѕот≥й з ¬олодимира. –азом з “ерлецьким цей енерг≥йний недавно висв¤че- ний феодал ≥ колишн≥й кальв≥н≥ст став на чол≥ змови Їпископ≥в за укладенн¤ ун≥њ.

÷ими Їпископами керували ¤к власн≥ ≥нтереси, так ≥ щира занепокоЇн≥сть до- лею церкви. ¬они в≥рили, що високоавторитетна ≥ добре орган≥зована католицька церква впровадить серед православних жаданий пор¤док та дисципл≥ну. ј ще вони спод≥валис¤, що внасл≥док цього зросте престиж Їпископ≥в серед духовенства та ми- р¤н. —тавши частиною католицькоњ церкви, православн≥, на думку цих Їпископ≥в, д≥стануть повну р≥вноправн≥сть у –еч≥ ѕосполит≥й, украњнськ≥ м≥щани не будуть б≥льше зазнавати дискрим≥нац≥њ в м≥стах, а православну знать перестануть ≥гнору- вати при розпод≥л≥ службових посад. Ѕ≥льше того. Їпископи теж мали б вигоду в≥д ун≥њ, бо, отримавши р≥вний з католицькими ≥Їрархами статус, вони стали б членами впливового —енату. —понукуван≥ такими привабливими перспективами, пров≥вши к≥лька таЇмних зустр≥чей з корол≥вськими ур¤довц¤ми, католицькими Їпископами та папським нунц≥Їм, чотири православних Їпископи погодилис¤ у червн≥ 1595 р. укласти м≥ж своЇю церквою та –имом ун≥ю. «а умов гарант≥њ збереженн¤ традиц≥йноњ православноњ л≥тург≥њ та обр¤д≥в, а також таких звичањв, ¤к право св¤щеник≥в брати шлюб, вони приймали верховний авторитет –иму в ус≥х справах в≥ри та догми. Ќа- прик≥нц≥ 1595 р. “ерлецький ≥ ѕот≥й поњхали до –иму, де папа  лемент VIII проголо- сив оф≥ц≥йне визнанн¤ ун≥њ.

 оли роз≥йшлас¤ зв≥стка про ун≥ю, православна громада вибухнула в≥д обурен- н¤. Ќайвидатн≥ший њњ представник кн¤зь ќстрозький був розлючений не самою ун≥Їю, а тим, в ¤кий спос≥б њњ укладено. ” широко розповсюдженому в≥дкритому лист≥ в≥н оголосив чотирьох Їпископ≥в Ђвовками в овеч≥й шкур≥ї, ¤к≥ зрадили свою паству, й закликав в≥руючих до протесту. Ќад≥славши оф≥ц≥йну скаргу королю, ¤ку було про≥гноровано, ќстрозький вступив у антикатолицьку сп≥лку з протестантами, погрожуючи п≥дн¤ти збройне повстанн¤. ¬одночас по вс≥х украњнських та б≥лору- ських земл¤х православна знать збирала своњ м≥сцев≥ ради (сеймики), на ¤ких гн≥вно засуджувала ун≥ю. ѕерел¤кан≥ такими под≥¤ми, ≥н≥ц≥атори вс≥Їњ справи Їпископи Ѕа- лабан ≥  опистенський зреклис¤ своњх колег та оголосили про свою формальну опозиц≥ю ун≥њ.

ўоб розв'¤зати конфл≥кт, у 1596 р. в м. Ѕерест≥ (Ѕрест≥) був скликаний церков- ний собор. Ќ≥коли не бачили ”крањна ≥ Ѕ≥лорус≥¤ таких величезних збор≥в духовен- ства. ѕротивник≥в ун≥њ представл¤ли два вищезгаданих Їпископи, православн≥ ≥Їрар- хи з-за кордону, дес¤тки виборних представник≥в знат≥, понад 200 св¤щеник≥в та численн≥ мир¤ни. ¬одночас у табор≥ њњ приб≥чник≥в була жменька католицьких са- новник≥в, корол≥вських ур¤довц≥в ≥ четверо православних Їпископ≥в. ≤з самого почат- ку стало очевидним, що сторони не можуть знайти сп≥льноњ мови. «розум≥вши, що переговори не мали н≥¤кого сенсу, приб≥чники ун≥њ публ≥чно п≥дтвердили своњ нам≥- ри укласти њњ.

Ќезважаючи на протести та погрози, православн≥й сторон≥ не вдалос¤ змусити њх в≥дступити або домогтис¤ того, щоб король позбавив њх посад. “ак украњнське су- сп≥льство розкололос¤ навп≥л: з одного боку Ч православн≥ магнати, б≥льш≥сть духо- венства та народн≥ маси, в той час ¤к з ≥ншого Ч колишн≥ ≥Їрархи, п≥дтримуван≥ королем та купкою приб≥чник≥в. ”насл≥док цього виникла ситуац≥¤, коли ≥снувала церковна ≥Їрарх≥¤ без в≥руючих ≥ в≥руюч≥ без своњх ≥Їрарх≥в. “е, що почалос¤ ¤к спроба об'Їднати христи¤нськ≥ церкви, зак≥нчилос¤ њхн≥м подальшим роздр≥бненн¤м, бо тепер зам≥сть двох ≥снувало три церкви: католицька, православна та ун≥атська. або греко-католицька. ¤к њњ згодом стали називати.

–ел≥г≥йна полем≥ка. —уперечки навколо Ѕерестейськоњ ун≥њ породили небачену зливу полем≥чних писань. ѕерший ≥ ц≥лком спод≥ваний постр≥л у зат¤т≥й словесн≥й в≥йн≥ зробив невтомний Їзуњт —карга своњм твором ЂЌа захист Ѕрестськоњ ун≥њї (1597 р.). ќсередки православноњ науки дали на нього негайну в≥дпов≥дь. “ого ж ро- ку опубл≥кував польською (а у 1598 р. украњнською) мовою св≥й Ђјпокрисисї острозь- кий шл¤хтич ћарц≥н ЅронЇвський, що писав п≥д псевдон≥мом ’ристофор ‘≥лалет. ” цьому полем≥чному твор≥ викривалос¤ в≥дступництво греко-католицьких Їпис- коп≥в, п≥дтверджувалас¤ законн≥сть проведеного у Ѕерест≥ собору православноњ церкви. « типовою дл¤ шл¤хти п≥дозр≥лив≥стю до вищоњ влади, перемежованою з протестантськими ≥де¤ми, ЅронЇвський в≥дкинув пос¤ганн¤ цих Їпископ≥в на виключне право приймати р≥шенн¤ щодо житт¤ церкви. ƒошкульн≥й сатир≥ п≥ддав греко-католик≥в у своњх памфлетах ≥нший представник острозького гуртка Ч  л≥- рик ќстрозький. “рохи згодом, у 1605 р., у вогневому натиску православноњ поле- м≥ки вз¤в участь ≥ Ћьв≥в. Ќе п≥дписаний автором трактат п≥д назвою Ђѕересторогаї зосередивс¤ на викритт≥ тих егоњстичних мотив≥в, ¤к≥ керували греко-католицькими Їпископами. « боку греко-католик≥в виступав лише один вартий уваги автор Ч ≤пат≥й ѕот≥й. ” 1599 р., користуючись добре розвинутими прийомами Їзуњт≥в, в≥н опубл≥кував украњнською мовою св≥й Ђјнтиапокрисисї Ч пристрасну в≥дпов≥дь на полем≥чний виступ ЅронЇвського.

„и не най¤скрав≥шим православним письменником того пер≥оду був ≤ван ¬ишен- ський, галичанин, що пров≥в б≥льшу частину свого житт¤ (жив в≥н десь м≥ж 1550 та 1620 рр.) ¤к чернець-в≥длюдник у √рец≥њ на гор≥ јфон. ¬ишенський був фанатич- ним оборонцем православних традиц≥й. ” своњх простих ≥ ¤скравих прозових творах. таких ¤к Ђѕосланн¤ Їпископам Ч в≥дступникам в≥д православ'¤ї та Ђ ороткосл≥вна в≥дпов≥дь ѕйотру —карз≥ї, в≥н безжально тавруЇ греко-католик≥в. ѕроте в≥н також критикуЇ православних, п≥дкреслюючи егоњзм, любов до розкош≥в та розтл≥нн≥сть њхньоњ знат≥, заможних м≥щан та духовенства, в≥дпов≥дальних за сумне становище церкви. ўиро вбол≥ваючи за св≥й народ, ¬ишенський був Їдиним, хто оплакував закр≥паченн¤ сел¤н ≥ безстрашно викривав њхн≥х визискувач≥в. ѕроти вс≥х вад украњн- ського сусп≥льства в≥н бачив лише один зас≥б: ц≥лком в≥дкинути ус≥ нов≥ в≥¤нн¤, включаючи так≥ Ђ¤зичницьк≥ хитрощ≥, ¤к граматика, риторика, д≥алектика та ≥нш≥ ганебн≥ спокусиї, ≥ повернутис¤ до давньоњ православноњ в≥ри.

Ћ≥тературна продукц≥¤ полем≥ст≥в була невеликою за обс¤гом. ѕрот¤гом к≥ль- кох дес¤тк≥в рок≥в дискус≥й представники обох ворогуючих табор≥в разом уз¤т≥ написали всього 20Ч«ќ твор≥в. “а вони ретельно читалис¤ ≥ палко обговорювалис¤ при дворах тих небагатьох магнат≥в, ¤к≥ ще трималис¤ православ'¤, в т≥сних при- м≥щенн¤х братств по вс≥й ”крањн≥. ”т¤гнувши сусп≥льство в цю першу дл¤ нього справжню ≥деолог≥чну полем≥ку, вони спри¤ли п≥днесенню р≥вн¤ його усв≥домленн¤ самого себе ≥ свого м≥сц¤ в навколишньому св≥т≥.

–ел≥г≥йна полем≥ка к≥нц¤ XVI Ч початку XVII ст. висв≥тлила р¤д набол≥лих проблем украњнського сусп≥льства. ¬она п≥днесла дедал≥ зростаючу напружен≥сть м≥ж ѕольщею та ”крањною на високоемоц≥йний ≥деолог≥чний р≥вень.  атолицька ѕольща тепер поставала ¤к ц≥лковита протилежн≥сть украњнському сусп≥льству. “а украњнц¤м дорого коштувала культурна конфронтац≥¤ з пол¤ками: вона змусила украњнську верх≥вку вибирати м≥ж власною застиглою та зубож≥лою культурною спадщиною й привабливою польсько-католицькою культурою. “ому не дивно, що величезна б≥льш≥сть приймала католицтво й згодом неодм≥нно полон≥зувалас¤. ¬насл≥док цього украњнц≥ втратили свою ел≥ту Ч шл¤хту. ÷≥ ¤вища мали епохальне значенн¤ в њхн≥й подальш≥й ≥стор≥њ.

≤ншим поб≥чним продуктом конфронтац≥њ м≥ж православними й католиками, що мав далекос¤жн≥ насл≥дки, став, зокрема, под≥л украњнц≥в на дв≥ конфес≥њ. ÷е поклало початки багатьом р≥зким в≥дм≥нност¤м, ¤к≥ п≥зн≥ше розвинулис¤ м≥ж сх≥дни- ми та зах≥дними украњнц¤ми. ѕроте цей пер≥од н≥с не лише невдач≥ дл¤ украњнського сусп≥льства: рел≥г≥йна полем≥ка спричинилас¤ до культурного п≥днесенн¤, а ворож- неча з пол¤ками спри¤ла ч≥тк≥шому усв≥домленню украњнц¤ми своЇњ самобутност≥.