головна обмін посиланнями e-mail me uahistory2006.narod.ru зробити головною додати у вибране
Welcome!
У нас Ви маєте можливість підібрати собі матеріал з будь-якого періоду історії України!!!

Головне меню
Головна
Пошук ключового слова або фрази
Реферати з Історії України
Форум
Чат
Гостьова книга
Економічні реферати
Історичні статті
Найдавніші часи
Київська Русь
Польсько-Литовська доба
Козацька ера
Під імперською владою
Україна у 20 столітті

Підтримайте сайт! Натисніть на малюнок! Дуже Вам дякуємо! Internet Map

Реклама





Історія України

Історія України Велике повстання Завершальна стадія Великого повстання

Завершальна стадія Великого повстання

Одним із перших наслідків Переяславської угоди стала радикальна зміна полі- тичних союзів у регіоні. У відповідь на договір Хмельницького з царем поляки й татари об'єднали сили, почавши новий етап війни. Навесні 1654 р. московське військо, підтримане 20 тис. козаків на чолі з Василем Золотаренком, вступило до Бі- лорусії, відбивши у поляків значну частину території. Пізніше, восени, бої перемі- стилися у Південно-Західну Україну. Не зв'язані тепер ніякими зобов'язаннями перед українцями, татари нещадно спустошували край. Докладний опис цього лиха подається в рапорті одного польського командира: «За моїми підрахунками, число самих лише мертвих немовлят, знайдених на дорогах та у замку, сягнуло 10 тисяч. Я наказав поховати їх у полі, і в одній могилі було більше 270 тіл. Усім немовля- там за віком було менше року, бо старших погнали у неволю. Групи вцілілих селян блукають, оплакуючи своє горе».

Під час воєнних дій стався випадок, що характеризує всю гостроту конфлікту. В жовтні 1654 р. переважаючі сили поляків узяли в облогу козацьку фортецю Бушу, винищили більшу частину залоги й от-от мали оволодіти замком. У цю мить удова вбитого козацького ватажка Завісного підпалила пороховий погріб, висадивши в по- вітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків. Унаслідок жорстоких боїв на Правобережжі сплюндрованими й фактично безлюдними лежали ті недавно коло- нізовані землі, що досягли значного розвитку.

Нещастя та розруха охопили й Польщу. Влітку 1655 р., скориставшись війною, яку вели поляки на півдні та сході, шведи напали з півночі, окупувавши велику частину Польщі. Захоплена шведами, росіянами та українцями Річ Посполита от- от мала розвалитися. Польські історики часто називають цей період Потопом. Зате для Хмельницького вступ до конфлікту шведів був наче як Божий перст, що нада- вав йому нові дипломатичні та військові можливості.

Незабаром шведські та українські дипломати вже обговорювали проведення спільних походів проти поляків, а шведи пообіцяли допомогти Хмельницькому у створенні Київського князівства. У 1656 р., відчуваючи неминуче падіння Речі Посполитої, інший сусід — Георгі Ракоці Семигородський — також звернувся до гетьмана. Разом вони вчинили спільний похід на Польщу з метою її поділу. Спи- раючись на таку могутню підтримку, Хмельницький зайняв безкомпромісну позицію щодо поляків, наполягаючи на тому, щоб під його владу перейшли всі українські зем- лі, включаючи Галичину та Волинь.

Проте поряд із новими можливостями шведи створювали для гетьмана й усклад- нення. Прагнучи звести давні рахунки, вони розпочали війну з Московією. Хмель- ницький опинився у делікатній ситуації, коли його сюзерен воює з його ж новим союзником. Напруження у стосунках між українцями і московитами стало вирива- тися назовні. Розміщення у Києві та інших українських містах московських залог, а також втручання царських чиновників у фінансові справи українців виклика- ли занепокоєння козаків. Ворожнеча між союзниками також виникла у щойно за- войованій Білорусії, де населення нерідко воліло мати козацьку систему правління, а не московську, й присягало на вірність гетьманові, а не цареві. Змагання однієї Русі (українців) із другою (московитами) за владу над третьою (білору- сами) трохи не спричинилося до відкритої війни, і перш ніж московитам удалося витіснити козаків із цього краю, минув деякий час.

Найбільшу лють української старшини викликало укладення у Вільнюсі в 1656 р. миру між московським царем і поляками без усякої на те згоди українців; більше то- го, спеціально послану українську делегацію навіть не допустили до переговорів. По- боюючися, що московити принесуть у жертву українські інтереси, гетьман і козацькі полковники відкрито звинуватили царя у зраді й порушенні Переяславської угоди. У роздратованому листі до царя Хмельницький порівнював поведінку московитів з поведінкою шведів: «Шведи — люди честі: пообіцявши дружбу і союз, вони дотри- муються слова. Проте цар, уклавши перемир'я з поляками і маючи намір повернути нас в їхні руки, вчинив з нами безсердечно». Слідом за цим розчару- ванням прийшли інші. Об'єднаний українсько-семигородський похід на Польщу за- кінчився катастрофічним провалом, а незадоволене козацтво вчинило заколот, зви- нувативши у поразці гетьмана. 4 вересня 1657 р., уражений звісткою про поразку, тяжко хворий Хмельницький помирає в Чигирині.

Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії Бог- дан Хмельницький. Українські, російські та польські історики порівнюють його здобутки з досягненнями таких гігантів XVII ст., як Олівер Кромвель в Англії та Валенштайн у Богемії. В дослідженнях, присвячених гетьманові та його добі, часто наголошується на його вмінні здобувати так багато, маючи так мало. Хмель- ницький відновлює український політичний організм там, де він давно перестав існувати, створює могутнє високоорганізоване військо з юрби некерованого се- лянства і козаків; у гущі народу, зрадженого старою верхівкою, він знаходить і згуртовує довкола себе нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у сус- пільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості й рішучість боронити свої інтереси. Прикладом вели- чезних змін в українській свідомості, до яких спричинився Хмельницький, є слова простого козацького сотника, звернені до високого польського урядника: «А що ваша милість писав до нас недавніми часами, що нам простим людям, не годиться до воєвід грамот писати, то ми за ласкою Божою тепер не є прості, але лицарі Війська Запорізького... Боже дай, щоб здоров був пан Богдан Хмельницький, гетьман усього Війська Запорізького. А пан полковник у нас тепер за воєводу, а пан сотник за старосту, а отаман городовий за суддю!»

Зрозуміло, що. не оминули Хмельницького невдачі, помилки та прорахунки. Це й Берестечко, й катастрофічна молдавська кампанія, й провал спільного козацько- семигородського походу на Польщу, й нарешті, нездатність змусити як союзників, так і ворогів визнати цілісність України. Провину за ці помилки історики й письмен- ники квапилися покласти на Хмельницького. У середині XIX ст. батько сучасйої української історіографії Микола Костомаров вихваляв Хмельницького за те, що він установив зв'язки з Росією й закидав йому закулісні зносини з турками.

На відміну від нього геніальний український поет Тарас Шевченко дорікав Хмельницькому за те, що той віддав Україну під зверхність Росії. Ще гостріше кри- тикував Хмельницького інший видатний український мислитель XIX ст.— Панте- леймон Куліш — за те, що той нібито започаткував добу смерті, розрухи, анархії та культурного занепаду на Україні. У XX ст. Михайло Грушеве ький висловлював сумніви щодо наявності у Хмельницького чітко окреслених цілей, доводячи, що вчинки гетьмана визначалися скоріше обставинами, а не навпаки. Проте біль- шість видатних українських істориків на чолі з Вячеславом Липинським дійшли висновку, що гетьман намагався закласти підвалини української державності свідомо та послідовно й що без цих спроб відродження української держави у новітні часи було б неможливим. Радянські історики одностайно схвалюють дії Хмельницького, хоч і з інших причин. Вони підкреслюють його роль як провідника повстання пригноблених мас і — особливо — здійснене ним об'єднання (чи, за їхньою терміно- логією, возз'єднання) України та Московії.

Незалежно від тонкощів наукових оцінок український народ завжди проявляв любов до «батька Богдана». У свідомості величезної більшості українців, почи- наючи з тих часів аж дотепер, Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю, яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх із багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і соціально-економічного звільнення.

Реклама




Украинский портАл Украинская Баннерная Сеть Пиши українською Персональний сайт Юлії Тимошенко
  Розробка сайту: Веб-дизайн Студія   © 2006 Орест Субтельний, "Історія України"  
Хостинг от uCoz