–ос≥йська ≥мпер≥¤ була одн≥Їю з найб≥льших у св≥т≥. ќкр≥м величезних розм≥р≥в вона пом≥тно в≥др≥зн¤лась в≥д ≥нших Ївропейських держав своњм пол≥тичним устроЇм. ” жодн≥й крањн≥ континенту правител≥ не мали такоњ необмеженоњ влади, ¤кою користувалис¤ цар≥-≥мператори. Ќ≥де бюрократ≥¤ не була такою деспотичною, * ” XVIII та XIX ст. украњнц≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, ¤к правило, називали малоросами. “≥ з них, що про- живали на територ≥њ јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ, продовжували називати себе русинами. пол≥ц≥¤ також жорстокою, а народ таким безправним, ¤к у –ос≥њ. ” XVIII ст. в результат≥ реформаторськоњ д≥¤льност≥ ѕетра 1 й  атерини II ≥мпер≥¤ далеко в≥д≥- йшла в≥д прим≥тивного й нап≥ваз≥атського кн¤з≥вства ћосковського, ¤ке дало њй по- чаток. ¬она могла похвалитис¤ величезною арм≥Їю, зор≥Їнтованими на Ївропейськ≥ зразки чиновництвом, що дедал≥ зростало, ≥ двор¤нською ел≥тою. ќднак попри ц≥ зм≥ни рос≥йськ≥ правител≥ не в≥дмовилис¤ в≥д самодержавства Ч цього основного принципу давньоњ московськоњ пол≥тики, за ¤ким цар¤м належала абсолютна влада над ус≥ма њхн≥ми п≥дданими в ус≥х царинах њхнього житт¤.

Ќа початку XIX ст. з'¤вилис¤ де¤к≥ невиразн≥ ознаки того, що молодий ≥ попу- л¤рний цар ќлександр 1, можливо, доведе реформи до њхнього лог≥чного завершенн¤ й подаруЇ п≥дданим конституц≥ю, ¤ка зам≥нила б самодержавство владою закону. јле незабаром стало очевидним, що цей Ђосв≥ченийї монарх не сприймав ≥дею конституц≥њ серйозно. ѕроте в≥н посилив спод≥ванн¤ реформ серед крих≥тноњ л≥бе- ральне настроЇноњ групи ≥мперськоњ ел≥ти, й у грудн≥ 1825 р., зразу п≥сл¤ його смерт≥, купка двор¤н ≥з метою встановленн¤ конституц≥йного правл≥нн¤ вдалас¤ до спроби державного перевороту. ≤ хоч повстанн¤ декабрист≥в зазнало нищ≥вноњ поразки, Х нового ≥мператора ћиколу 1 глибоко вразив цей виклик, кинутий його влад≥, й в≥н вир≥шуЇ б≥льш, н≥ж будь-коли, посилити контроль над своњми п≥дданими.

«акоханий у в≥йськову муштру, ћикола 1 намагаЇтьс¤ впровадити у ц≥лому су- сп≥льств≥ дисципл≥ну й пор¤дки милоњ його серцю арм≥њ. « ц≥Їю метою в≥н розширив бюрократичний апарат ≥ у 1826 р. впровадив “рет≥й в≥дд≥л ≥мперськоњ канцел¤р≥њ Ч першу рос≥йську таЇмну пол≥ц≥ю. ¬≥н також наказав утворити жандармер≥ю, тобто регул¤рну пол≥ц≥ю, ≥ значно посилити цензуру. ÷≥ заходи призвели до того, що –ос≥¤ п≥д час царюванн¤ ћиколи 1 вступила в пер≥од, ¤кий великий рос≥йський ≥сторик ¬а- силь  лючевський назвав Ђерою найб≥льшого бюрократизму в наш≥й ≥стор≥њї.

–ос≥йська ≥мперська присутн≥сть на ”крањн≥. ѕрихильники рос≥йського самодер- жавства часто виправдовували його доц≥льн≥сть великими розм≥рами та багатона- ц≥ональним складом ≥мпер≥њ. Ќайвиразн≥ше це сформулював один ≥з найславетн≥- ших серед багатьох украњнц≥в, ¤к≥ стали на службу ≥мпер≥њ, кр≥м того, знаний ¤к патр≥от р≥дноњ йому ”крањни Ч кн¤зь ќлександр Ѕезбородько: Ђ–ос≥¤ Ч це крањна самодержавна. « огл¤ду на њњ розм≥ри, р≥зноман≥тн≥сть населенн¤ та звичањв ≥ багато ≥нших м≥ркувань самодержавство постаЇ дл¤ –ос≥њ Їдиною природною формою управл≥нн¤. ¬с≥ запереченн¤ цього твердженн¤ безпл≥дн≥, поза¤к найменше по- слабленн¤ самодержавноњ влади призводе до втрати багатьох пров≥нц≥й, до по- слабленн¤ держави й принесе люд¤м незл≥ченн≥ лихаї. ¬иход¤чи з таких погл¤д≥в, чиновництво правило ≥мпер≥Їю так, н≥би вона складалас¤ лише з одного народу Ч рос≥¤н,Ч та ≥гнорувало в≥дм≥нност≥ нац≥онального походженн¤ та ≥сторичних тра- диц≥й багатьох ≥нших њњ п≥дданих.

ќск≥льки за своЇю мовою й культурою украњнц≥ були близько спор≥дненими з рос≥¤нами, то ур¤д незабаром став розгл¤дати ”крањну ¤к по сут≥ рос≥йський край.  оли б в ≥мперського ур¤довц¤ хтось запитав (щоправда, небагато людей в≥д- важилис¤ б зробити це), за ¤ким правом управл¤Ї –ос≥¤ великою частиною укра- њнських земель, в≥дпов≥дь була б под≥бною до напису на медал≥, викарбуван≥й у 1793 р. на честь  атерини II: Ђя повернула те, що було в≥д≥рванеї. ” такому розум≥нн≥ ”крањ- на завжди була нев≥д'Їмною частиною –ос≥њ, де¤кий час в≥дд≥леною в≥д нењ в силу ≥сторичноњ Ђвипадковост≥ї. ¬≥дм≥нност≥, що ≥снували м≥ж рос≥¤нами та украњнц¤ми, переконував би ≥мперський бюрократ, виникли саме внасл≥док цього тимчасового в≥докремленн¤. “епер, возз'Їднавшись ≥з рос≥¤нами, украњнц≥, або Ђмалоросиї, по- винн≥ втратити своњ в≥дм≥тн≥ риси й стати Ђсправжн≥ми рос≥¤намиї. ¬≥дтак пол≥тика ур¤ду, спр¤мована на прискоренн¤ цього Ђприродногої процесу, проводилас¤ аж до самого розпаду ≥мпер≥њ.

 онкретною й повсюдною ознакою ≥мперськоњ присутност≥ на ”крањн≥ була арм≥¤. њњ численн≥ залоги й форти ус≥вали всю крањну, а њњ командири обкладали населенн¤ обт¤жливими повинност¤ми. Ќайстрашн≥шою в≥йськовою повинн≥стю був призов до арм≥њ, впроваджений на ”крањн≥ у 1797 р. ƒл¤ тих невдах, ¤к≥ потрапл¤ли до рук вер- бувальник≥в, терм≥н служби становив 25 рок≥в. „ерез нелюдську муштру й част≥ в≥йни такий терм≥н вважали р≥вносильним смертному вироку. Ќе дивно, що рекру- т≥в нер≥дко перевозили закованими в кайдани, а пани карали найнепок≥рн≥ших кр≥- пак≥в, в≥ддаючи њх у солдати.

ѕродовжуючи м≥л≥таристську пол≥тику в управл≥нн≥ крањною, ќлександр 1 та його фанатично в≥дданий авторитарним методам м≥н≥стр ќлекс≥й јракчеЇв у пер≥од м≥ж 1816 ≥ 1821 рр. почали засновувати ненависн≥ в≥йськов≥ поселенн¤. Ѕлизько 500 тис. солдат≥в отриман≥й наказ будувати поселенн¤ на зразок в≥йськових табор≥в, у ¤ких кожний аспект приватного житт¤, у тому числ≥ дозв≥л на шлюб та ≥нколи нав≥ть право мати д≥тей, п≥дпор¤дковувавс¤ суворим ≥ докладним ≥нструкц≥¤м. Ќа ”крањн≥ ≥снувало близько 20 таких поселень. ѕроте ц≥ задушлив≥ пор¤дки дали протилежн≥ оч≥куваним плоди й до 1857 р. б≥льш≥сть в≥йськових поселень було розформовано. ÷е був досить промовистий приклад намагань царськоњ бюрократ≥њ п≥дпор¤дкувати цив≥льне житт¤ в≥йськов≥й дисципл≥н≥.

ѕроцес упровадженн¤ на украњнських земл¤х ≥мперських структур влади почав- с¤ ще в 1770-х роках, але остаточноњ форми в≥н набув лише в 1830-х. “од≥ ”крањну було розд≥лено на дев'¤ть губерн≥й, ¤к≥ складали три окремих рег≥они. ƒо Ћ≥во- бережноњ ”крањни, де традиц≥њ козацтва й старшини ви¤вл¤лис¤ найдужче, входили „ерн≥г≥вська, ѕолтавська та ’арк≥вська губерн≥њ; нещодавно захоплене ѕравобе- режж¤, де польська шл¤хта, ¤к ≥ ран≥ше, заправл¤ла сусп≥льно-економ≥чним житт¤м украњнських сел¤н ≥ де в м≥стах проживали переважно Їврењ, складалос¤ з  ињвськоњ, ¬олинськоњ та ѕод≥льськоњ губерн≥й; нарешт≥, новоосвоЇний ѕ≥вдень, що колись належав запорожц¤м ≥  римському ханству, под≥л¤вс¤ на  атеринославську, ’ерсонську й “авр≥йську губерн≥њ.  ожна губерн≥¤ д≥лилас¤ на пов≥ти, що в свою чергу включали м≥ста ≥ села.

≤Їрарх≥¤ ур¤дник≥в, котр≥ правили в цих адм≥н≥стративних одиниц¤х, була однако- вою в ус≥й ≥мпер≥њ. Ќа чол≥ губерн≥й сто¤ли губернатори, призначуван≥ царем. √у- бернаторов≥ допомагали чиновники, що займалис¤ такими справами, ¤к громад- ський пор¤док, осв≥та та податки. ¬ерхн≥й прошарок адм≥н≥стративного апарату переважно складавс¤ з профес≥йних чиновник≥в. ѕроте на пов≥товому р≥вн≥ й нижче багато ур¤довц≥в Ч зокрема начальник жандармер≥њ, предводитель двор¤нства, суд- д≥ Ч обиралис¤ м≥сцевими двор¤нами ≥з свого середовища. ≤мпер≥њ просто браку- вало профес≥йних чиновник≥в дл¤ задоволенн¤ вс≥х своњх потреб.

”загал≥ нова система управл≥нн¤ мала згубн≥ насл≥дки дл¤ найстар≥ших м≥ст ”крањни, б≥льш≥сть ≥з ¤ких користувалис¤ самовр¤дуванн¤м зг≥дно з давн≥м ћагде- бурзьким правом. ” 1835 р.  ињв останн≥м серед м≥ст утратив особливий статус. що передбачавс¤ цим правом. ¬≥дтод≥ б≥льш≥сть украњнських м≥ст перейшли в п≥д- пор¤дкуванн¤ губернськ≥й адм≥н≥страц≥њ. Ќа найнижчому адм≥н≥стративному р≥вн≥ Ч в сел≥ Ч за дотриманн¤ законопор¤дку в≥дпов≥дало м≥сцеве двор¤нство.

«а соц≥альним походженн¤м члени адм≥н≥страц≥њ, котра зд≥йснювала щоденне управл≥нн¤ на ”крањн≥ XIX ст., головним чином були бюрократизованими двор¤на- ми. Ќайвищ≥ посади, так≥ ¤к губернаторська, звичайно об≥ймали ур¤довц≥ ≥з впливо- вих аристократичних род≥в, у той час ¤к посади середнього р≥вн¤ займали середн≥ двор¤ни. —кромн≥ пости д≥ловод≥в ≥ писар≥в були сферою м≥щан та син≥в св¤щеник≥в, —ел¤ни майже н≥коли не п≥д≥ймалис¤ нав≥ть до найнезначн≥шоњ посади.

≈тн≥чний склад бюрократ≥њ на ”крањн≥ зм≥нювавс¤ залежно в≥д рег≥ону. Ќа Ћ≥во- бережн≥й ”крањн≥, де нащадки староњ козацькоњ старшини отримали двор¤нськ≥ права, серед найвищих ур¤довц≥в трапл¤лис¤ так≥ добре в≥дом≥ украњнськ≥ пр≥звища. ¤к ћилорадович, ћиклашевський,  очубей, «авадовський,  апн≥ст ≥ ѕолетика. Ќа ѕравобережж≥ переважали пол¤ки та рос≥¤ни. Ќа ѕ≥вдн≥, куди ст≥кавс¤ люд з ус≥Їњ ≥мпер≥њ, чиновництво за своњм походженн¤м було дуже р≥зноман≥тним, хоч ≥ тут пере- важали рос≥¤ни. ÷≥каво, що нерос≥¤нин, пристаючи до лав чиновник≥в, ¤к правило, русиф≥кувавс¤ й при цьому ставав б≥льш Ђрос≥йськимї, н≥ж сам≥ рос≥¤ни.

≤мперська бюрократ≥¤ була орган≥зована на в≥йськовий зразок Ч з≥ своњми чина- ми та мундирами, њњ представники нер≥дко Ђславилис¤ї здатн≥стю плазувати перед начальством ≥ водночас принижувати п≥длеглих. «а в≥дсутност≥ конституц≥њ, що за- хищала б права особи, чиновник м≥г втручатис¤ у приватне житт¤ людей, що часто й трапл¤лос¤. ћалоприЇмна присутн≥сть чиновництва дещо пом'¤кшувалас¤ його в≥дносно невеликою чисельн≥стю: пор≥вн¤но б≥дна –ос≥йська ≥мпер≥¤ могла дозволи- ти соб≥ утримувати на кожн≥ 10 тис. населенн¤ лише близько 12 чиновник≥в. Ќа «а- ход≥ це сп≥вв≥дношенн¤ було у три-чотири рази б≥льшим.

Ќездатн≥сть рос≥йського ур¤ду забезпечувати своњх чиновник≥в достатньою плат- нею породжувала корупц≥ю, на ¤ку в≥н мовчки закривав оч≥, особливо на корупц≥ю м≥сцевих масштаб≥в. ƒоки чиновники забезпечували казну визначеною сумою гро- шей, ур¤д мало хвилювало, ск≥льки грошей вони здирали з населенн¤ соб≥. јле ¤кщо рос≥¤ни вже звикли нести т¤гар бюрократизованоњ системи, то дл¤ украњнц≥в початку XIX ст. це ¤вище було ще новим ≥ чужим. ћожливо, цим ≥ по¤снюЇтьс¤ той факт, що саме украњнець ћикола √оголь у своњй знаменит≥й п'Їс≥ Ђ–ев≥зорї (1836 р.) створив таку блискучу сатиру на ≥мперську бюрократ≥ю.

ƒо цар¤ ћиколи 1 (1825Ч1853) в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ ≥снував лише неоф≥ц≥й- ний та несистематичний пол≥цейський нагл¤д. јле у 1826 р., ¤к вже було сказано, вражений повстанн¤м декабрист≥в, цар заснував “рет≥й в≥дд≥л власноњ його ≥мпера- торськоњ величност≥ канцел¤р≥њ, започаткувавши регул¤рну таЇмну пол≥ц≥ю. ’оч њњ основний персонал спочатку був в≥дносно невеликим. “рет≥й в≥дд≥л наймав числен- них донощик≥в, ¤к≥ ходили по ¤рмарках, шинках, в≥дв≥дували ун≥верситетськ≥ лекц≥њ та ≥нш≥ громадськ≥ з≥бранн¤ й звертали приск≥пливу увагу на погл¤ди й повед≥нку, що викликали п≥дозру. ÷ензура ¤к зас≥б придушенн¤ потенц≥йноњ опозиц≥њ вико- ристовувалас¤ в –ос≥њ завжди, але за правл≥нн¤ ћиколи 1 вона стала сувор≥шою, н≥ж будь-коли; зокрема, д≥¤ли спец≥альн≥ ком≥тети, котр≥ ретельно перев≥р¤ли все, що виходило друком. Ќамаганн¤ цар¤ поставити п≥д контроль недозволен≥ ≥дењ дали п≥дстави найвизначн≥шому поетов≥ ”крањни “арасу Ўевченку з ≥рон≥Їю зауважити, що Ђв≥д молдаванина до ф≥нна на вс≥х ¤зиках все мовчить, бо благоденствуЇї.

≤ все ж попри свою репресивну природу ≥мпер≥¤ н≥¤к не була суто пол≥цейською державою. —корумповане, малоефективне й розкидане по величезн≥й територ≥њ чи- новництво не могло й не бажало виконувати вс≥ ≥нструкц≥њ, ¤к≥ потоком лилис¤ ≥з столиц≥. «авжди можна було знайти чиновника, що ≥з доброти чи за хабар м≥г закри- ти оч≥ на незначн≥ порушенн¤ закону або ж пом'¤кшити призначений вирок. ƒо того ж тим небагатьом, хто мав дл¤ цього досить грошей, дозвол¤лос¤ подорожува- ти за кордон; в≥дтак серед правл¤чоњ верх≥вки поширювалис¤ зах≥дн≥ впливи, що теж пом'¤кшувало несправедливост≥ режиму.

ћалорос≥йська ментальн≥сть. Ѕагатьох представник≥в колишньоњ украњнськоњ старшини вражали могутн≥сть ≥ велич ≥мпер≥њ, приваблювали можливост≥ блиску- чоњ кар'Їри, а њхнЇ самолюбство т≥шила св≥дом≥сть власноњ належност≥ до двор¤н –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. “ому њх не треба було надм≥рно заохочувати бути в≥рноп≥д- даними государ¤-≥мператора. ƒл¤ таких ”крањна стала чимсь ледве б≥льшим в≥д частини, хоч ≥ дорогоњ, ≥мперського ц≥лого, а украњнський народ Ч лише Ђплем'¤мї рос≥йського народу. ¬они були байдуже чи нав≥ть вороже настроЇн≥ щодо будь-¤ких пол≥тичних д≥й, котр≥ спиралис¤ на ≥дею ос≥бност≥ ”крањни. “иповими дл¤ Ђмалоро- с≥йськоњ ментальност≥ї е слова ¬≥ктора  очубе¤ Ч украњнц¤, ¤кий належав до най- ближчого оточенн¤ ≥мператора: Ђ’оч ≥ народивс¤ ¤ хохлом, ¤ б≥льший рос≥¤нин, н≥ж хто ≥нший... ћоЇ становище п≥дносить мене над ус¤кими др≥б'¤зковими м≥рку- ванн¤ми. я розгл¤даю турботи ваших губерн≥й (”крањни.Ч јвт.) з точки зору сп≥ль- них ≥нтерес≥в усього нашого сусп≥льства. ћ≥кроскоп≥чн≥ погл¤ди мене не турбуютьї.

ћалорос≥йська ментальн≥сть зазнала нещадноњ критики з боку ≥сторик≥в нац≥о- нал≥стичноњ школи XX ст. ¬¤чеслав Ћипинський, пров≥дний у 1920-х роках прихиль- ник ≥дењ украњнського ел≥тизму й державност≥, казав, що ц¤ ментальн≥сть Ч типовий комплекс народ≥в, ¤к≥ не мають своЇњ держави. ¬≥н доводив, що, виступаючи за асим≥л¤ц≥ю в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, малороси часто зр≥калис¤ де¤ких найкращих рис украњнц¤, водночас засвоюючи багато з найг≥рших рис рос≥¤нина. “а лишаЇтьс¤ незаперечним той факт, що Ђмалорос≥йськаї самосв≥дом≥сть ц≥лком переважала се- ред украњнськоњ знат≥, а сам≥ украњнц≥ часто були найб≥льшими ворогами ≥дењ укра- њнськоњ самобутност≥.