ѕ≥сл¤ 1848 р. √аличина, «акарпатт¤ та Ѕуковина, ¤к ≥ ран≥ше, були одними з най- убог≥ших в ™вроп≥ крањв, що спонукало де¤ких ≥сторик≥в називати њх Ђкоморою еко- ном≥чних абсурд≥вї. ќдним ≥з найб≥льших господарських лих цих пров≥нц≥й була в≥дсутн≥сть основних експортних товар≥в, таких ¤к пшениц¤ чи цукровий бур¤к, що живили економ≥чний розвиток –ос≥йськоњ ”крањни. Ќездоланну перешкоду розвитку промисловост≥, нав≥ть у скромних масштабах, становила конкуренц≥¤ з боку таких високо≥ндустр≥ал≥зованих пров≥нц≥й, ¤к Ѕогем≥¤, Ќижн¤ јвстр≥¤ та ћорав≥¤, ¤к≥ легко зводили нан≥вець к≥лька невдалих спроб ≥ндустр≥ал≥зац≥њ √аличини. ѕол≥тика ¬≥дн¤ лише пог≥ршувала становище. ≤мператорський ур¤д не т≥льки ви¤вл¤в мало за≥нтере- сованост≥ в тому, щоб покращити ситуац≥ю в √аличин≥, але й виразно спри¤в за- х≥дним пров≥нц≥¤м, запровадивши незбалансован≥ тарифи. «емл≥, населен≥ зах≥дними * Ќаприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст. нац≥ональне св≥дом≥ зах≥дн≥ украњнц≥ почали називати себе Ђукрањнц¤миї Ч самоназвою, ¤ку ран≥ше стала вживати украњнська ≥нтел≥генц≥¤ на сход≥. ¬≥дмова в≥д традиц≥йноњ назви Ђрусинї по¤снювалас¤ двома основними причинами: слово Ђрусинї у¤вл¤лос¤ надто близьким до слова Ђрусскийї, ≥, вживаючи самоназву своњх сп≥вв≥тчизник≥в у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, зах≥дн≥ украњнц≥ прагнули п≥дкреслити свою Їдн≥сть ≥з ними. украњнц¤ми, нав≥ть б≥льшою м≥рою, н≥ж –ос≥йська ”крањна, були внутр≥шньою коло- ' н≥Їю, т≥льки јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ.

ƒо того ж найкрупн≥ш≥ землевласники пров≥нц≥њ не посп≥шали зд≥йснювати економ≥чн≥ зм≥ни, побоюючис¤, щоб розвиток промисловост≥ не позбавив њх дешевоњ та численноњ робочоњ сили. ¬≥дтак √аличина, Ѕуковина й захоплене мад¤рами «а- карпатт¤ лишалис¤ аграрним сусп≥льством ≥з незначним накопиченн¤м кап≥талу, слабкорозвинутою внутр≥шньою торг≥влею, низьким р≥внем урбан≥зац≥њ, майже непо- м≥тною промислов≥стю, найнижчими зароб≥тками ≥ найвищим в≥дсотком надлишковоњ робочоњ сили в ≥мпер≥њ. … лише в останнЇ дес¤тир≥чч¤ стол≥тт¤ з'¤вилис¤ ледве по- м≥тн≥ ознаки покращенн¤.

Ќехтуванн¤ ¬≥дн¤ √аличиною не повинне створювати враженн¤, н≥би ц¤ про- в≥нц≥¤ не мала дл¤ ≥мпер≥њ великого значенн¤. ” 1910 р. тут проживало 15 % п≥д- даних монарх≥њ. ƒл¤ земель, де жили зах≥дн≥ украњнц≥, населенн¤ фактично було од- ним ≥з небагатьох вим≥р≥в, що характеризувалис¤ ростом. …ого чисельн≥сть у √а- личин≥ п≥дстрибнула з 5,2 млн у 1849 р. до майже 8 млн у 1910 р. јле це дос¤гненн¤ крило в соб≥ сумн≥вн≥ переваги, оск≥льки зростанн¤ густоти населенн¤ на сел≥ Ч з 32 чолов≥к на кв. км у 1780 р. до 102 у 1910 р.Ч лише поглиблювало соц≥ально- економ≥чн≥ проблеми.

¬ етн≥чному склад≥ √аличини також в≥дбулис¤ велик≥ зм≥ни, хоч на перший погл¤д вони здавалис¤ драматичн≥шими, н≥ж це було насправд≥. якщо в 1849 р. украњнц≥ складали половину жител≥в пров≥нц≥њ, на 1910 р. було зареЇстровано понад 58 % насе- ленн¤ польськоњ нац≥ональност≥ й лише 40 ∞о украњнц≥в. Ќав≥ть у —х≥дн≥й √аличин≥ частка украњнц≥в скоротилас¤ до 62 %. ѕевною м≥рою ц≥ зм≥ни по¤снювалис¤ пере- селенн¤м пол¤к≥в ≥з зах≥дноњ у сх≥дну частину пров≥нц≥њ, а також полон≥зац≥Їю не- польського населенн¤, особливо н≥мц≥в. ѕроте основною причиною була зростаю- ча схильн≥сть Їврењв, в≥дсоток ¤ких у пров≥нц≥њ зр≥с ≥з 6 у 1831 р. до майже 12 у 1910 р., ототожнюватис¤, принаймн≥ у мов≥, з пол¤ками.

ѕроте у фахових зан¤тт¤х населенн¤ пров≥нц≥њ в≥дбулис¤ незначн≥ зм≥ни. ”крањнц≥ лишалис¤ народом переважно аграрним. ” 1900 р. близько 95 % ≥з них займалис¤ с≥льським господарством. Ћише близько 1 % працювали в промисловост≥ (¤кою б м≥- зерною вона не була) ≥ ¤кихось 0,2%Чв торг≥вл≥. ”крањнська ≥нтел≥генц≥¤, вклю- чаючи св¤щеник≥в, ¤вл¤ла собою невелику групу, що нал≥чувала десь в≥д 12 до 15 тис. ос≥б. («а п≥драхунками ¬олодимира Ќавроцького Ч близько 5 тис., включаючи св¤- щеник≥в, у пол¤к≥в же Ч 38 тис., не рахуючи св¤щеник≥в.) ƒл¤ пор≥вн¤нн¤: 80 % на- селенн¤ ѕольщ≥ займалос¤ с≥льським господарством, 6,5 % працювали в промисло- вост≥ й 2 % вели торг≥влю. ” 1914 р. в пров≥нц≥њ було 300 високопоставлених ур¤- дових чиновник≥в-пол¤к≥в, у той час ¤к украњнц≥в Ч лише 25. ќтже, попри реформи √абсбург≥в украњнц¤м мало що вдалос¤ у подоланн≥ соц≥ально-економ≥чних про- блем, що стол≥тт¤ми пересл≥дували њх.

ƒол¤ сел¤нства. як ≥ в –ос≥њ в 1861 р., зв≥льненн¤ кр≥пак≥в у габсбурзьк≥й ≥мпер≥њ в 1848 р., п≥дн≥сши њхн≥й юридичний статус та пол≥тичн≥ права, не полегшило еконо- м≥чного становища. ¬ сутност≥ проблема крилась у п≥двищенн≥ вартост≥ житт¤ й зменшенн≥ прибутк≥в. ќсновним т¤гарем, що вис≥в на сел¤нах, був борг за отриман≥ в 1848 р. земл≥. —початку в≥денський ур¤д об≥ц¤в власними гр≥шми покрити кошти, пов'¤зан≥ з передачею земл≥, але в 1853 р., п≥сл¤ в≥дновленн¤ пор¤дку, в≥н переклав на сел¤н б≥льшу частину цих витрат. Ќа додаток сел¤ни п≥дл¤гали пр¤мому й непр¤мому оподаткуванню, включаючи утриманн¤ шк≥л, шл¤х≥в тощо.

“а найб≥льшу лють у сел¤н викликало питанн¤ про так зван≥ серв≥тути. «а умова- ми зв≥льненн¤ кр≥пак≥в землевласники збер≥гали за собою право волод≥нн¤ л≥сами, пасовиськами (тобто серв≥тутами), ¤кими ран≥ше могли користуватис¤ сел¤ни. ÷е означало, що тепер сел¤нин мав платити будь-¤ку призначену пом≥щиком ц≥ну, щоб заготувати соб≥ дрова, буд≥вельн≥ матер≥али чи випасати худобу. «деб≥льшого пом≥щицьк≥ ц≥ни були такими високими, що, ¤к здавалос¤, легальне кр≥пацтво до 1848 р. просто зам≥нили економ≥чним закр≥паченн¤м. ѕрагнучи зв≥льнитис¤ в≥д економ≥чного зашморгу пом≥щик≥в, тис¤ч≥ сел¤н зверталис¤ до суд≥в з приводу серв≥тут≥в. «а св≥дченн¤м ≤вана ‘ранка, з 32 тис. судових справ про серв≥тути, що порушувалис¤ з 1848 по 1881 р., пом≥щики виграли «ќ тис. –езультати цих процес≥в не лишали сумн≥в≥в щодо того, кого захищала система √абсбург≥в.

≤з зростанн¤м ц≥н на землю швидко зменшувалис¤ розм≥ри над≥л≥в сел¤н, а в≥дтак ≥ њхн≥ прибутки. ” 1859 р. середн≥й розм≥р сел¤нського над≥лу в —х≥дн≥й √аличин≥ дор≥внював 12 акрам; у 1880 р. в≥н зменшивс¤ до 7, а в 1902 Ч до 6 акр≥в. ≤ншими словами, в≥дсоток сел¤н, ¤ких можна квал≥ф≥кувати ¤к б≥дн¤к≥в, тобто ¤к≥ волод≥ли менш н≥ж 12 акрами земл≥, зр≥с ≥з 66 в 1859 р. до 80 у 1902 р. ќсновною причиною зменшенн¤ над≥л≥в був под≥л земл≥ окремого сел¤нина м≥ж його д≥тьми, середнЇ число ¤ких у с≥м'њ становило 3-4. ≤з зменшенн¤м сел¤нських землеволод≥нь дедал≥ зрос- тали велик≥ маЇтки, оск≥льки багат≥њ скуповували земл≥ сел¤н, ¤к≥ вже не могли про- жити на своњх крих≥тних д≥л¤нках. “аким чином, у —х≥дн≥й √аличин≥ понад 40 ∞о орних земель належало близько 2400 великим землевласникам, а 60 % ус≥х куль- тивованих грунт≥в розпод≥л¤лис¤ м≥ж сотн¤ми тис¤ч крих≥тних сел¤нських на- д≥л≥в.

Ќевесела перспектива в≥дкривалас¤ перед сел¤нами, що прагнули знайти ¤к≥сь додатков≥ джерела прибутку. Ќайн¤вшись батраками до пом≥щик≥в, вони могли роз- раховувати на найнижчий зароб≥ток в ≥мпер≥њ, що становив близько чверт≥ того, що заробл¤ли в сам≥й јвстр≥њ. ј т≥, хто з в≥дчаю брав у борг у м≥сцевих лихвар≥в (ними переважно були Їврењ-шинкар≥ на сел≥ та крамар≥ в м≥ст≥, оск≥льки банк≥в не ≥снува- ло), ризикували провалитис¤ в економ≥чну пр≥рву. « огл¤ду на р≥чн≥ процентн≥ ставки Чв≥д 150 до 250 (ще одна причина того, чому кап≥тал обертавс¤ у лихвар- ств≥ й не вкладавс¤ в промислов≥сть) невеличкий борг, що мав допомогти сел¤нино- в≥ протриматис¤ до наступного врожаю, за короткий час виростав у страшенний т¤гар. Ќањвн≥ та неспритн≥ сел¤ни могли через власну необачн≥сть зазнати вели- ких збитк≥в; м≥сцев≥ лихвар≥ часто заохочували њх пити чи купувати в позичку, а че- рез певний час, коли наростали проценти, виставл¤ли њм величезний рахунок. як- що сел¤ни не сплачували борг≥в, лихвар в≥дбирав у них землю й продавав њњ з мо- лотка.

ўоправда, сел¤н ≥ не треба було особливо п≥дштовхувати до пи¤тики Ч саме њхнЇ безпросв≥тне економ≥чне становище спри¤ло алкогол≥змов≥, що набував загроз- ливих масштаб≥в. ƒо цього також спонукали землевласники, ¤к≥ волод≥ли моно- пол≥Їю на виробництво алкоголю, й шинкар≥, котр≥ алкоголем торгували. ќдин ≥з способ≥в схилити сел¤нина пити зводивс¤ до продовженн¤ позички; ≥нший пол¤гав у тому, щоб виплачувати батракам зароб≥ток у талонах, ¤к≥ реал≥зувалис¤ т≥льки в шинку. ¬ 1900 р. у —х≥дн≥й √аличин≥ один шинок припадав на кожних 220 жител≥в (але т≥льки одна початкова школа на кожних 1500).

“ому не дивно, що серед ус≥х п≥дданих ≥мпер≥њ стан здоров'¤ украњнц≥в був най- б≥льше занедбаним. якщо в 1900 р. одна л≥карн¤ припадала на 295 жител≥в јвстр≥њ, то в √аличин≥ це сп≥вв≥дношенн¤ було 1 до 1200. Ѕ≥льше половини д≥тей не дожи- вали й до п'¤ти рок≥в,Ч ¤к правило, внасл≥док еп≥дем≥й та недоњданн¤. јле чи не найжахлив≥шим було те, що кожного року в≥д голоду вмирало 50 тис. чолов≥к. ” своњй знаменит≥й книжц≥ Ђ«лидн≥ √аличини в цифрах...ї польський письменник —тан≥слав ўепановський стверджував, що продуктивн≥сть прац≥ галичанина стано- вила лише чверть продуктивност≥ прац≥ середнього Ївропейц¤, а споживанн¤ њж≥ Ч половину. “ому зрозум≥ло, що на злам≥ стол≥ть тривал≥сть житт¤ зах≥дноукра- њнських чолов≥к≥в була на ш≥сть рок≥в меншою, н≥ж у чех≥в, ≥ на ≤«, н≥ж в англ≥йц≥в.

як народ аграрний ≥ ос≥лий, украњнц≥ в≥дчували надзвичайно сильну прив'¤за- н≥сть до р≥дноњ земл≥, ≥ змусити сел¤н покинути њњ могли т≥льки дуже скрутн≥ обстави- ни. Ќа к≥нець XIX ст. стало очевидним, що дн≥ такоњ скрути настали, й перед багать- ма постала нев≥дворотн≥сть ем≥грац≥њ. ѕод≥бно до своњх брат≥в у –ос≥йськ≥й ”крањн≥ зах≥дн≥ украњнц≥ були змушен≥ об≥йти п≥всв≥ту в пошуках кращих можливостей. ѕро- те на в≥дм≥ну в≥д сх≥дних украњнц≥в, що пересел¤лис¤ на —х≥д, на узбережж¤ “ихого океану, зах≥дн≥ украњнц≥ йшли на «ах≥д Ч через јтлантику до Ѕраз≥л≥њ,  анади ≥ найчаст≥ше Ч до —получених Ўтат≥в.

ћ≥ста й торг≥вл¤. ” великих ≥ малих м≥стах проживало лише близько 10 % населенн¤ √аличини. як ≥ належало спод≥ватис¤, в≥дсоток украњнц≥в у м≥ських осередках був зовс≥м невеликим: у 1900 р. понад 75 % м≥ських жител≥в пров≥нц≥њ роз- мовл¤ли польською мовою, 14 %Ч украњнською, а решта Ч н≥мецькою. Ќав≥ть у —х≥дн≥й √аличин≥ украњнц≥ складали лише 25Ч«ќ % м≥ського населенн¤ Ч майже ст≥льки ж, ¤к ≥ пол¤ки. ѕроте в сх≥дних частинах пров≥нц≥њ 40Ч45 % м≥ських жител≥в складали Їврењ, а в де¤ких м≥стах, ¤к, наприклад, Ѕроди, понад 70 % мешканц≥в були Ївре¤ми. «ростанн¤ населенн¤ м≥ст в≥дбувалос¤ нер≥вном≥рно. якщо у Ћьвов≥ Ч культурному, адм≥н≥стративному та економ≥чному центр≥ —х≥дноњ √аличини Ч воно зросло з 70 тис. у 1857 р. до понад 200 тис. у 1910 р., то в б≥льшост≥ ≥нших м≥ст цей процес переб≥гав пов≥льн≥ше.

як ≥ в ≥нших крањнах, основна економ≥чна функц≥¤ м≥ст пол¤гала в торг≥вл≥ та комерц≥йн≥й д≥¤льност≥. ј говорити про торг≥влю на зах≥дноукрањнських земл¤х означало говорити про Їврењв, оск≥льки вони ц≥лком опанували цей сектор економ≥ки. —аме Їврењ виступали посередниками м≥ж селом ≥ м≥стом. ƒр≥бн≥ Їврейськ≥ торговц≥ привозили у занеха¤н≥ села сучасн≥ товари (с≥рники, гас), а Їврейськ≥ купц≥ скупо- вували у сел¤н врожай ≥ продавали його в м≥ст≥. ” самих же м≥стах майже вс≥ крам- ниц≥ та лавки, де сел¤ни могли придбати так≥ готов≥ товари, ¤к тканини, взутт¤, металеве начинн¤, що виробл¤ли Їврейськ≥ рем≥сники, належали Ївре¤м. якщо сел¤нинов≥ бракувало гот≥вки на куп≥влю цих товар≥в, купець-Їврей пропонував продати њх у борг.  оротко кажучи, саме через Їврењв сел¤ни вт¤гувалис¤ у грошов≥ в≥дносини, що утвердилис¤ в м≥стах.

«а своњ послуги Їврейськ≥ купц≥ намагалис¤ отримувати ¤кнайвищ≥ прибутки. Ѕагатьом представникам ≥нших нац≥ональностей здавалос¤, що ц≥ прибутки були не лише надто великими, а й неправедними. “ак, досл≥дивши економ≥чн≥ взаЇмини м≥ж Ївре¤ми та украњнц¤ми на «акарпатт≥, угорський економ≥ст ≥рландського поход- женн¤ ≈дмунд ≈ган допов≥дав ур¤дов≥, що адм≥н≥страц≥¤, маг≥страти та пом≥щики несуть свою частку в≥дпов≥дальност≥ за жалюг≥дне становище сел¤н, але основна вина лежить на Ївре¤х Ч њхн≥ лихвар≥, торговц≥ та шинкар≥ Ђпозбавл¤ли русин≥в ≥ грошей, ≥ майнаї. ≈ксплуататорськ≥ методи багатьох Їврейських торговц≥в викликали в се- л¤нинов≥ ненависть, проте в≥н розум≥в, що без участ≥ Їврењв неможливою ставала будь-¤ка господарська д≥¤льн≥сть. ÷ей погл¤д в≥дбито у таЇмному рапорт≥ габсбурзь- коњ пол≥ц≥њ про ставленн¤ украњнського сел¤нства до Їврењв, над≥сланому до ¬≥дн¤ у 1890 р.: Ђ«а вин¤тком щоденного хл≥ба сел¤ни на кожному кроц≥ житт¤ залежать в≥д Ївре¤. ¬≥н служить дл¤ них ≥ замовником, ≥ дорадником, ≥ посередником, ≥ дов≥- реною особою. ≤ ¤кщо ми захот≥ли б прогнати њх, то сел¤ни першими вимагати- муть њхнього поверненн¤. ’оч Їврењ повною м≥рою користуютьс¤ перевагами цього становища, надаючи п≥д проценти позички, контролюючи не лише сел¤н, а й духо- венство, було б помилковим казати про переважанн¤ антисем≥тизму в розум≥нн≥ расовоњ ненавист≥ї.

—л≥д п≥дкреслити, проте, що б≥льш≥сть самих Їврењв терп≥ли в≥д злидн≥в ≥ не мали кращих засоб≥в до ≥снуванн¤. Ќаприк≥нц≥ XIX ст. њхн≥й фаховий проф≥ль окреслював- с¤ таким чином: 15 % складали лихвар≥. 35 Ч торг≥вц≥, «ќ Ч рем≥сники, 20 Ч представники м≥шаних профес≥й. Ѕ≥льш≥сть Їврейських купц≥в були др≥бними крама- р¤ми, а крих≥тна менш≥сть становила надзвичайно багату ≥ впливову групу, що займа- лас¤ оптовою торг≥влею в √аличин≥.

ѕромислов≥сть. « огл¤ду на конкуренц≥ю з боку високо≥ндустр≥ал≥зованих за- х≥дних пров≥нц≥й, неспри¤тливу пол≥тику ур¤ду та обмежен≥сть внутр≥шнього ринку зрозум≥ло, що дл¤ розвитку промисловост≥ в √аличин≥ не було великих перспектив.  р≥м того, в≥дчувавс¤ брак кап≥тал≥в. ƒо 1890-х рок≥в не ≥снувало комерц≥йних банк≥в, Їврейський кап≥тал обертавс¤ у торг≥вл≥ та лихварств≥, а багат≥ пол¤ки вклада- ли грош≥ в землю. як не парадоксально, розпочате в 1852 р. буд≥вництво зал≥зниць не спри¤ло промисловому розвитку √аличини, а гальмувало його.

ƒр≥бну промислов≥сть, що ≥снувала до по¤ви зал≥зниц≥, зокрема склодувну, текс- тильну та шк≥рообробну, в≥д зовн≥шньоњ конкуренц≥њ захищала в≥дносна ≥зольова- н≥сть пров≥нц≥њ. ѕроте коли зал≥зницею сюди п≥шов пот≥к зах≥дних товар≥в, багато м≥сцевих п≥дприЇмств розорилис¤. ј велика к≥льк≥сть тих, що лишалис¤, мала ре- м≥сничий характер, њхн≥ми типовими представниками були численн≥ Їврейськ≥ крав- ц≥ та шевц≥. ¬елик≥ п≥дприЇмства головним чином зосереджувалис¤ на л≥сорозробц≥, розвитку ¤коњ спри¤ли на¤вн≥сть великих масив≥в л≥су й гостра потреба в буд≥вель- них матер≥алах на «аход≥, а також спец≥ал≥зувалис¤ на виробництв≥ алкоголю.

ѕроте у 1890-х роках з'¤вилис¤ ознаки зрушень. ” попереднЇ дес¤тил≥тт¤ було засновано три банки, що стали джерелом ф≥нансуванн¤ великих промислових проек- т≥в. ѕольськ≥ магнати, ¤к, наприклад, јнджей Ћюбомирський, добилис¤ в≥д в≥ден- ського ур¤ду п≥дтримки у розвитку промисловост≥, ≥ в 1901 р. була створена сп≥лка фабрикант≥в. Ўвидкими темпами розвивалис¤ в 1870-х та 1880-х роках нафтов≥ про- мисли в район≥ ƒрогобича й Ѕорислава, що ф≥нансувалис¤ переважно австр≥йським та англ≥йським кап≥талом. ƒо початку першоњ св≥товоњ в≥йни вони давали близько 5 ∞о св≥тового видобутку нафти.

ѕов≥льно, але невпинно зростали р¤ди пролетар≥в: у 1902 р. нал≥чувалос¤ 230 тис. повн≥стю й частково зайн¤тих роб≥тник≥в, серед них 18 ∞о украњнц≥в, 24 % Їврењв ≥ решта Ч пол¤ки. як ≥ в –ос≥йськ≥й ”крањн≥, цей ще дуже Ђмолодийї клас збер≥гав т≥сн≥ зв'¤зки з селом, ≥ багато украњнських та польських роб≥тник≥в поверталис¤ в с≥льське господарство, в≥дпрацювавши частину року в промисловост≥. ѕроте ц≥ зм≥ни переб≥гали поступово ≥ мали в≥дносно незначн≥ масштаби. ¬≥дтак зах≥дноукра- њнськ≥ земл≥ за розвитком економ≥ки лишалис¤ позаду ≥нших пров≥нц≥й ≥мпер≥њ.