ѕ≥сл¤ придушенн¤ повстанн¤ 1848 р. √абсбурги зробили спробу л≥кв≥дувати рево- люц≥йн≥ реформи й в≥дновити абсолютну владу ц≥сар¤. ¬они розпустили парламент ≥ скасували конституц≥ю Ч це стало початком дес¤тил≥тт¤ задушливого неоабсолю- тизму. ¬ √аличин≥, де украњнське духовенство повернулос¤ до церковних справ, у 1851 р. добров≥льно саморозпустилас¤ √оловна –уська –ада. ќдним ≥з небагатьох починань украњнц≥в, ¤ке пожвавлювало житт¤ в пров≥нц≥њ в сонн≥ 1850-т≥ роки, бу- ло спорудженн¤ у Ћьвов≥ –уського Ќародного ƒому Ч культурного осередку, що будувавс¤ на внески громади. ¬т≥м майже скр≥зь на м≥сце руху та активност≥ 1848 року приходили пасивн≥сть та ≥нерц≥¤. ќдин дотепний украњнець пожартував: Ђ„им вище зд≥ймаЇтьс¤ наш Ќародний ƒ≥м, тим нижче падаЇ наша культурна д≥¤ль- н≥стьї.

ѕроте все ж в≥дбувалис¤ важлив≥, хоч ще й не дуже пом≥тн≥, зм≥ни. ” 1849 р. на- м≥сником √аличини було призначено јгенора √олуховського Ч багатого польського землевласника й дов≥рену особу ‘ранца …осифа. ÷е призначенн¤ мало два важли- вих аспекти: по-перше, новий нам≥сник у в≥дпов≥дност≥ з автократичною пол≥- тикою ¬≥дн¤ д≥став широк≥ повноваженн¤, включаючи нагл¤д за дотриманн¤м зако- н≥в, за справами промисловост≥, осв≥ти й рел≥г≥њ в пров≥нц≥њ; по-друге, √олуховський вважав, що зосередженн¤ сил на дос¤гненн≥ невеликих, але конкретних ц≥лей швид- ше покращить становище пол¤к≥в, н≥ж героњчн≥, але невдал≥ повстанн¤. ѕрот¤гом наступних 25 рок≥в √олуховський, що трич≥ призначавс¤ нам≥сником √аличини й дв≥ч≥ м≥н≥стром у ¬≥дн≥, в≥д≥граватиме вир≥шальну роль у формуванн≥ нового пол≥- тичного устрою в пров≥нц≥њ.

«ростанн¤ польських вплив≥в. ƒемонстративно п≥дкреслюючи свою в≥ддан≥сть √абсбургам ≥ своњ нам≥ри справедливо ставитис¤ до украњнц≥в, √олуховський, проте, систематично поширював в ур¤д≥ пров≥нц≥њ польськ≥ впливи. «а його пора- дою ¬≥день в≥дмовивс¤ в≥д плану под≥лу √аличини на окрем≥ польську та украњнську частини. …ого пов≥домленн¤, в ¤ких переб≥льшувалис¤ симпат≥њ украњнц≥в до –ос≥њ, похитнули дов≥р'¤ ц≥сарського ур¤ду до Ђтирольц≥в —ходуї. ≤з посиленн¤м свого впливу √олуховський ставав дедал≥ в≥дверт≥шим у своњй пропольськ≥й, антиукра- њнськ≥й пол≥тиц≥. —под≥ваючись пок≥нчити з присутн≥стю украњнц≥в у Ћьв≥вському ун≥верситет≥, в≥н змусив √оловацького п≥ти у в≥дставку з посади професора украњн- ськоњ л≥тератури. ѕереконаний в необх≥дност≥ спольщенн¤ украњнц≥в, в≥н нав≥ть зро- бив спробу впровадити в греко-католицьк≥й церкв≥ римський календар, а у 1859 р.Ч латинську абетку дл¤ украњнських видань. “ут в≥н зайшов надто далеко. ѕроекти √о- луховського викликали обуренн¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, що вивело њњ ≥з зац≥пе- н≥нн¤. «апекл≥ суперечки навколо цих питань перетворилис¤ на справжню Ђабетко- ву в≥йнуї з нам≥сником ≥ змусили його в≥дступити. јле √олуховський продовжу- вав наступ на ≥нших фронтах, систематично зам≥нюючи н≥мецьких чиновник≥в пол¤- ками й розширюючи вживанн¤ польськоњ мови у школах. “ак в≥н п≥дготував грунт дл¤ р≥зкого посиленн¤ польських вплив≥в у √аличин≥.

” 1859 р. в≥дбувс¤ ще один вир≥шальний перелам в ≥стор≥њ габсбурзькоњ ≥мпер≥њ, коли французи й сард≥нц≥ завдали њй жорстокоњ поразки в ≤тал≥њ. ќслаблен≥ зовн≥ √абсбурги були змушен≥ п≥ти й на внутр≥шн≥ поступки. ¬насл≥док цього було л≥кв≥до- вано неоабсолютистський режим ≥ в≥дновлено конституц≥йне парламентське прав- л≥нн¤, цього разу надовго. ” ¬≥дн≥ скликали центральний парламент, а кожна про- в≥нц≥¤ отримала свою власну асамблею. ƒо 1873 р. депутати центрального парла- менту обиралис¤ з числа депутат≥в асамблей.

ўоб мати п≥дтримку вищих клас≥в, ¬≥день створив виборчу систему, ¤ка ви- разно в≥дпов≥дала њхн≥м ≥нтересам. „лени пров≥нц≥йних асамблей обиралис¤ чотир- ма категор≥¤ми, або кур≥¤ми, виборц≥в: великими землевласниками, торговими пала- тами, м≥щанами ≥ с≥льськими громадами, кожну з ¤ких представл¤ла певна к≥ль- к≥сть делегат≥в. ≤з 150 депутат≥в галицького сейму ≥нтереси великих землевласник≥в представл¤ли 44 делегати, торгових палат Ч три, м≥щан Ч 28, с≥льських громад (в≥д ¤ких теж могли обиратис¤ пом≥щики) Ч 74. Ќаск≥льки мало представленими у сейм≥ були сел¤ни, видно з правил вибор≥в: ¤кщо дл¤ обранн¤ депутат≥в в≥д кур≥њ землевласник≥в достатньо було 52 виборц≥в, то депутат в≥д с≥льськоњ громади обирав- с¤ 8764. ƒл¤ украњнц≥в, народу переважно с≥льського, це було вкрай невиг≥дним. ¬насл≥док цього у виборах до галицького сейму частка украњнц≥в звичайно обмежу- валас¤ 15 %. ¬они також мали непропорц≥йно мало депутат≥в у в≥денському парла- мент≥. Ѕез сумн≥ву, найб≥льш≥ переваги д≥стала в парламентськ≥й систем≥ √аличини польська шл¤хта.

јле пол¤к≥в чекали ще б≥льш≥ здобутки. «найома модель була повторена у 1867 р. «азнавши поразки у в≥йн≥ з ѕрусс≥Їю, √абсбурги були змушен≥ п≥ти на далекос¤жн≥ поступки мад¤рам Ч найсильн≥шому народов≥ ≥мпер≥њ. –езультатом цього став австро-угорський компром≥с 1867 р., за ¤ким у пр¤му п≥длегл≥сть угорц≥в перехо- дило близько половини ≥мпер≥њ, включаючи «акарпатт¤. √абсбурзька ≥мпер≥¤ тепер стала јвстро-”горською ≥мпер≥Їю. ”сп≥х угорц≥в спонукав пол¤к≥в домагатис¤ пов- ного ког≥тролю над √аличиною. ‘ормально в≥дмовившись задовольнити ц≥ вимоги, ¬≥день, проте, погодивс¤ на неоф≥ц≥йний пол≥тичний компром≥с: за п≥дтримку, що њњ пол¤ки надаватимуть √абсбургам, в≥н об≥ц¤в не втручатис¤ в пол≥тику пол¤к≥в у √али- чин≥. ‘актично √аличина мала перетворитис¤ на польську Ђдержаву в держав≥ї.

Ќеспод≥ване посиленн¤ впливу пол¤к≥в на галицьк≥ справи зайшло значно дал≥ тих можливостей, ¤к≥ њм гарантувала б≥льш≥сть у сейм≥. ƒо 1916 р. лише пол¤ки могли об≥ймати посаду нам≥сника.  оли в центральному ур¤д≥ призначавс¤ м≥н≥стр у спра- вах √аличини, то це також завжди був пол¤к. Ўвидко зв≥льн¤вс¤ в≥д н≥мц≥в ≥ поло- н≥зувавс¤ чиновницький апарат. Ўк≥льна справа майже ц≥лком перебувала в руках пол¤к≥в, ≥ з 1869 р. польська мова стала оф≥ц≥йною в осв≥т≥ та адм≥н≥страц≥њ пров≥нц≥њ. Ќа соц≥ально-економ≥чному ≥ культурному р≥вн≥ пол¤ки були значно сильн≥шими, н≥ж украњнц≥, њхн≥ аристократи волод≥ли великими земл¤ми, њхн¤ ≥нтел≥генц≥¤ була б≥льш чисельною, осв≥ченою ≥ р≥зноб≥чною; њхн¤ частка в м≥ському населенн≥ швидко зроста- ' ла, а њхн≥ культурн≥ дос¤гненн¤ ще до 1867 р. вражали. Ќе дивно, що пол¤ки спод≥ва- лис¤ прокласти соб≥ шл¤х до влади в √аличин≥.

÷≥л≥ пол¤к≥в у √аличин≥. як же збиралис¤ пол¤ки розпор¤дитис¤ здобутою вла- дою? ўоб зрозум≥ти польську пол≥тику в 1868Ч1914 рр., сл≥д розгл¤нути под≥њ у польськ≥й перспектив≥. ѕол¤ки, в≥рн≥ше, шл¤хта та ≥нтел≥генц≥¤, бо польськ≥ сел¤- ни характеризувалис¤ майже такою ж пол≥тичною нањвн≥стю, ¤к ≥ украњнц≥,Ч були народом зраджених над≥й. ” к≥нц≥ XVIII ст. њх позбавили державност≥, а повстанн¤ 1830 й 1863 рр. з метою в≥двоювати державн≥сть зазнали страшноњ невдач≥. ”крањнц≥, можливо, сприймали њх ¤к пихатих ≥ непереборних противник≥в, але багатьом пол¤- кам не давало спокою почутт¤ власного безсилл¤ перед н≥мц¤ми та рос≥¤нами. ѕ≥сл¤ катастрофи 1863 р. у способ≥ мисленн¤ пол¤к≥в в≥дбувалас¤ важлива зм≥на, й голов- ною д≥йовою особою цього процесу був √олуховський. ¬≥дкидаючи революц≥йну д≥¤льн≥сть ¤к неефективну, польськ≥ л≥дери обстоювали пол≥тику Ђорган≥чноњ прац≥ї: конкретноњ (щоб не сказати буденноњ) д≥¤льност≥ дл¤ зм≥цненн¤ польського сусп≥ль- ства шл¤хом його модерн≥зац≥њ. Ќадзвичайно спри¤тлив≥ умови дл¤ реал≥зац≥њ цього п≥дходу ≥снували в √аличин≥, тому њњ стали розгл¤дати ¤к польський ѕ'Їмонт, тобто плацдарм, з ¤кого почнетьс¤ в≥дродженн¤ польського народу.

ј ¤к же бути з украњнц¤ми, цими в≥дданими √абсбургам Ђтирольц¤ми —ходуї? ѕозиц≥¤ ¬≥дн¤ у цьому питанн≥ знайшла св≥й в≥дбиток у цин≥чних словах одного австр≥йського пол≥тика: Ђѕитанн¤ про те, чи ≥снуватимуть русини ≥ в ¤к≥й м≥р≥, ли- шаЇтьс¤ на розсуд галицького сеймуї. ≤накше кажучи, украњнц≥в в≥ддавали на ми- л≥сть пол¤к≥в. ѕлани, що њх будували дл¤ √аличини польськ≥ патр≥оти (багато з них були ц≥лком демократично настроЇними), природним чином диктували њм негативне ставленн¤ до нац≥ональних прагнень украњнц≥в. ўе б≥льшими противниками украњнц≥в були Ђподол¤ниї Ч арх≥консервативн≥ польськ≥ землевласники з≥ —х≥дноњ √аличини, ¤к≥ виступали проти украњнц≥в не лише з пол≥тичних, а й ≥з соц≥ально-економ≥чних м≥ркувань: дл¤ них п≥дтвердити права украњнц≥в було все одно що п≥ти назустр≥ч ви- могам сел¤н. ¬≥дтак до давньоњ ворожнеч≥ м≥ж польською шл¤хтою та украњнським сел¤нством додавс¤ новий ≥ ще б≥льш вибухонебезпечний конфл≥кт нац≥ональних ≥нтерес≥в. “аке поЇднанн¤ надавало конфронтац≥њ м≥ж пол¤ками та украњнц¤ми в √а- личин≥ особливоњ гостроти.

—початку ставленн¤ пол¤к≥в до украњнц≥в (особливо очевидне серед консерва- тивних Ђподол¤нї) зводилос¤ до запереченн¤ факту ≥снуванн¤ украњнц≥в ¤к окре- моњ нац≥њ, вони начебто Ч лише п≥дгрупа пол¤к≥в. ÷е й по¤снюЇ таку за¤ву одного польського л≥дера: ЂЌе ≥снуЇ н≥¤ких русин≥в, а лише ѕольща й ћосковщинаї.  оли ≥з р≥зкою актив≥зац≥Їю украњнц≥в у 1848 р. стало складно утриматис¤ на цих позиц≥¤х, Ђподол¤ниї почали проводити новий курс, сформульований √олуховським. ¬≥н пе- редбачав заходи, спр¤мован≥ на дискредитац≥ю украњнц≥в у ¬≥дн≥, на гальмуванн¤ њхнього нац≥онального ≥ соц≥ального руху будь-¤кими способами ≥ на вс≥х р≥вн¤х, на њхню прискорену полон≥зац≥ю.

« особливою р≥шуч≥стю ц¤ пол≥тика проводилас¤ в осв≥тн≥й справ≥. ѕ≥сл¤ 1867 р. польська мова ¤к мова навчанн¤ зам≥нила н≥мецьку у Ћьв≥вському ун≥верситет≥ та вс≥х профес≥йно-техн≥чних закладах. ÷≥лковитоњ полон≥зац≥њ зазнали також середн≥ шко- ли, або г≥мназ≥њ: в 1914 р. у пров≥нц≥њ нал≥чувалос¤ 96 польських ≥ лише ш≥сть укра- њнських г≥мназ≥й, тобто одна на кожних 42 тис. пол¤к≥в ≥ 520 тис. украњнц≥в. ” почат- кових школах польських клас≥в було втроЇ б≥льше, н≥ж украњнських.

ƒискрим≥нац≥¤ украњнц≥в зд≥йснювалас¤ на вс≥х р≥вн¤х. “ак, у 1907 р. поль- ськ≥ культурн≥ заклади отримали вдес¤теро б≥льшу ф≥нансову п≥дтримку, н≥ж украњн- ськ≥. ≤нвестиц≥њ, звичайно, направл¤лис¤ в зах≥дну, польську частину пров≥нц≥њ. Ќа кожному кроц≥ украњнц≥ натикалис¤ не лише на байдуж≥сть, а й на активний оп≥р ур¤ду. ¬они були змушен≥ вести гостру, вперту боротьбу за кожну установу, кожну посаду, кожне призначенн¤ й, по сут≥, за кожне украњнське слово.

÷ю всеохоплюючу й часто др≥б'¤зкову ворожнечу загострювали глибок≥ в≥дм≥н- ност≥ у психолог≥њ польських та украњнських пров≥дник≥в. якщо у св≥тогл¤д≥ поль- ськоњ ≥нтел≥генц≥њ було щось шл¤хетське, то ≥деолог≥¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ була ¤вно плебейською. «а словами ≤вана Ћис¤ка-–удницького, Ђкожен осв≥чений украњ- нець лише на одне-два покол≥нн¤ в≥д≥йшов або в≥д пасторату, або в≥д сел¤нськоњ ха- тиї. ™диною сп≥льною рисою св≥тосприйманн¤ осв≥чених пол¤к≥в ≥ украњнц≥в було, на думку того ж таки –удницького, те, що Ђобидв≥ громади вважали св≥й конфл≥кт аналог≥чним велик≥й в≥йн≥ XVII ст. м≥ж польською шл¤хтою й украњнськими коза- камиї.