якщо 80 % зах≥дних украњнц≥в проживало в √аличин≥, то решта 20%Чу двох невеликих рег≥онах: на Ѕуковин≥ та в «акарпатт≥. ƒо певноњ м≥ри њхнЇ житт¤ було схо- жим. —еред украњнц≥в Ѕуковини та «акарпатт¤ переважали сел¤ни; маЇтну ж ел≥ту складали неукрањнц≥ Ч румуни на Ѕуковин≥ та мад¤ри у «акарпатт≥. Ќебагато укра- њнц≥в мешкало у нап≥всонних м≥стечках, де переважали н≥мц≥ та Їврењ; промисловост≥ практично не ≥снувало. јналог≥чно √аличин≥, Ѕуковина ≥ «акарпатт¤ ¤вл¤ли собою внутр≥шн≥ колон≥њ австр≥йського центру. ѕроте в ≥нших в≥дношенн¤х ситуац≥¤ пом≥т- но в≥др≥зн¤лас¤.

Ќа Ѕуковин≥, ¤ку в 1861 р. в≥дд≥лили в≥д √аличини в окрему пров≥нц≥ю, близько 300 тис. украњнц≥в (або 40 % загальноњ к≥лькост≥ населенн¤) проживали в њњ п≥вн≥чн≥й частин≥. –ешту населенн¤ складали румуни (34 %), Їврењ (≤« ∞о), н≥мц≥ (8%) та ≥нш≥ меншост≥. —еред ус≥х зах≥дноукрањнських сел¤н буковинц≥ були найзаможн≥шими, в основному завд¤ки тому, що велик≥ румунськ≥ землевласники не мали такого вели- чезного впливу у ¬≥дн≥, ¤к пол¤ки та мад¤ри. ќск≥льки пол≥тика ¬≥дн¤ зводилас¤ до , використанн¤ украњнц≥в ¤к противаги румунам, то перш≥ й справд≥ мали певн≥ пол≥- тичн≥ важел≥. Ќа к≥нець XIX ст. насл≥дками цього впливу була добре орган≥зована система осв≥ти, можлив≥сть навчанн¤ у „ерн≥вецькому ун≥верситет≥ та в≥дносно спри- ¤тлив≥ пол≥тичн≥ вигоди. ¬т≥м ≥снували й перешкоди на шл¤ху нац≥онального й по- л≥тичного розвитку. Ѕуковинц≥, ¤к ≥ румуни, були православними, а церковна ≥Їрарх≥¤ була в основному опанована румунами. “ому, на в≥дм≥ну в≥д √аличини, церква не гра- ла та й не могла в≥д≥гравати пом≥тноњ рол≥ у розвитку почутт¤ нац≥ональноњ ≥дентич- ност≥ на Ѕуковин≥; в≥дтак процес нац≥онального буд≥вництва в крањ значно спов≥льню- вавс¤.

 оли у 1870-х та 80-х роках цей процес фактично почавс¤, великий вплив на нього справили сус≥дство з √аличиною й приплив сюди галицькоњ ≥нтел≥генц≥њ. ¬ 1869 р. дл¤ спри¤нн¤ р≥дн≥й культур≥ в „ерн≥вц¤х було засновано –уське товари- ство. „ерез р≥к виникла –уська –ада Ч пол≥тична група, що мала представл¤ти украњнц≥в на виборах. —початку в цих орган≥зац≥¤х переважали русоф≥ли, але вони н≥коли не мали великоњ сили на Ѕуковин≥. ƒо 1880-х рок≥в пров≥д над буковинськими украњнц¤ми перейшов до таких украњноф≥л≥в, ¤к галичанин —тепан —маль-—тоцький (професор украњнськоњ мови й л≥тератури у „ерн≥вецькому ун≥верситет≥) та ћикола ¬асилько (багатий м≥сцевий землевласник). Ќезабаром у крањ з'¤вилис¤ м≥сцев≥ в≥д- д≥ленн¤ галицьких нац≥онал-демократ≥в, радикал≥в та соц≥ал-демократ≥в. ƒо 1914 р. –уське товариство, що ор≥Їнтувалос¤ на Ђѕросв≥туї, залучило до свого складу близь- ко ≤« тис. чолов≥к. “им часом у 1911 р. було дос¤гнуто компром≥су з ≥ншими нац≥- ональност¤ми, за ¤ким украњнц¤м гарантувалос¤ 17 ≥з 63 м≥сць у сейм≥ пров≥нц≥њ. ” в≥денському парламент≥ буковинськ≥ украњнц≥ звичайно пос≥дали респектабельн≥ п'¤ть м≥сць. “ак, завд¤ки збалансован≥й пол≥тиц≥ ¬≥дн¤ на Ѕуковин≥ пол≥тичний ком- пром≥с був б≥льш реальним, а нац≥ональна напружен≥сть Ч б≥льш згладженою, н≥ж у √аличин≥.

” «акарпатт≥, на в≥дм≥ну в≥д Ѕуковини, н≥ про ¤кий компром≥с не могло бути й мо- ви. ћад¤ри ц≥лком п≥дпор¤дкували соб≥ край, особливо п≥сл¤ 1867 р.: њхн≥ аристо- крати свав≥льно експлуатували сел¤нство, а угорськ≥ нац≥онал≥сти вс≥л¤ко душили м≥сцевий патр≥отизм. “аким чином, майже в ус≥х в≥дношенн¤х близько 400 тис. закар- патц≥в, ¤к≥ складали майже 70 ∞о всього населенн¤ краю, були найбезправн≥шими з ус≥х зах≥дних украњнц≥в.

Ќац≥ональний розвиток закарпатц≥в також зазнав серйозних невдач. «разу ж п≥сл¤ 1848 р. п≥д проводом јдольфа ƒобр¤нського та ќлександра ƒухновича вони добилис¤ р¤ду впливових посад в адм≥н≥страц≥њ та запровадженн¤ шк≥л ≥з р≥дною мо- вою навчанн¤. јле зростанн¤ русоф≥льських настроњв, спричинене приходом до ”горщини в 1848 р. рос≥йських в≥йськ дл¤ придушенн¤ гнобител≥в-мад¤р≥в, оволо- д≥ло чисельно невеликою ≥нтел≥генц≥Їю й греко-католицьким духовенством, створив- ши культурний розрив м≥ж ними ≥ сел¤нством. ѕ≥сл¤ 1867 р. п≥д впливом посиленоњ мад¤ризац≥њ значна частина осв≥чених людей, не маючи широкоњ опори на народ, п≥ддалас¤ тисков≥ й асим≥лювалас¤, ставши так званими Ђмад¤ронамиї. √реко- католицька церква, що мала Їпископства у ѕр¤шев≥ та ћукачев≥, не лише не спинила цей процес, а й прискорила його. ќск≥льки ж «акарпатт¤ в≥дд≥л¤в в≥д √аличини австро-угорський кордон, що пильно охорон¤вс¤, а контакти м≥ж ними були тра- диц≥йно слабкими, тут, на в≥дм≥ну в≥д Ѕуковини, не могли розвинутис¤ украњно- ф≥льськ≥ теч≥њ. ¬≥дтак в останн≥ дес¤тир≥чч¤ XX ст. в крањ зникав один слов'¤нський часопис за ≥ншим, число шк≥л з викладанн¤м на м≥сцев≥й гов≥рц≥ з 479 у 1874 р. з≥йшло на нуль в 1907, а “овариство —в. ¬асил≥¤, що дбало про розвиток культури, саме ледве живот≥ло. … лише жменька молодих народовц≥в, таких ¤к ёр≥й ∆аткович та јвгустин ¬олошин, намагалас¤ чинити оп≥р мад¤ризац≥њ.

”крањнц≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, що в≥дв≥дували √аличину в перш≥ роки XX ст., незм≥нне вражав той поступ, ¤кий зробили њхн≥ зах≥дн≥ сп≥вв≥тчизники. ¬  иЇв≥ все ще заборон¤лос¤ публ≥кувати книжки украњнською мовою, у Ћьвов≥ ж ≥снували укра- њнськ≥ науков≥ товариства, школи, масов≥ орган≥зац≥њ та кооперативи, газети пол≥- тичних парт≥й, парламентськ≥ представництва. ¬ –ос≥йськ≥й ”крањн≥ нац≥ональна ≥нте- л≥генц≥¤ все ще гуртувалас¤ у невелик≥, зосереджен≥ в м≥стах громади, реал≥зуючи своњ часто туманн≥ проекти, в √аличин≥ ж та на Ѕуковин≥ вона, спираючись на велику частину недавн≥х вих≥дц≥в ≥з сел¤нського середовища, працювала в т≥сному контакт≥ з сел¤нством у товариствах Ђѕросв≥таї, кооперативах, пол≥тичних парт≥¤х. ” д≥¤ль- ност≥ зах≥дних украњнц≥в чи не найб≥льший оптим≥зм всел¤ло те, що вони довели: спод≥ванн¤ щодо п≥днесенн¤ украњнського нац≥онального руху були не ≥люз≥Їю ≥деал≥- стично настроЇних ≥нтел≥гент≥в, а чимось ц≥лком зд≥йсненним.

’оч ¤кого вражаючого поступу дос¤гли украњнц≥ √аличини та Ѕуковини, його не сл≥д переб≥льшувати. ѕопри вс≥ своњ зусилл¤ зах≥дн≥ украњнц≥ в ц≥лому все ще борса- лис¤ в тр¤совин≥ злидн≥в; поширеним ¤вищем була неписьменн≥сть сел¤н, а нац≥о- нальна св≥дом≥сть багатьох ≥з них була низькою. ƒо того ж у вузькому про- шарку осв≥ченоњ ел≥ти тривали гостр≥ розходженн¤ м≥ж украњноф≥лами та русоф≥лами, а також м≥ж л≥бералами, консерваторами та радикалами щодо напр¤м≥в дальшого розвитку украњнського сусп≥льства. ≤ все ж таки напередодн≥ першоњ св≥товоњ в≥йни серед зах≥дних украњнц≥в пом≥тне було почутт¤ оптим≥зму.