«азнавши наприк≥нц≥ л≥та 1919 р. другоњ поразки на ”крањн≥, б≥льшовики перегл¤- нули свою пол≥тику. ”крањнц≥ в парт≥њ на чол≥ з ёр≥Їм Ћапчинським виступили з гострою критикою тих, хто був схильний нехтувати властивою ”крањн≥ специф≥- кою. ¬они доводили, що не можна прийн¤ти ¤к щось готове форми житт¤, котр≥ роз- винулис¤ в –ос≥њ за п≥втора роки рад¤нського буд≥вництва.  ер≥вництво парт≥њ не- охоче визнало^ що рекв≥зиц≥њ зб≥жж¤ викликали гостру ворож≥сть сел¤нства до б≥ль-

Ѕ≥льшовицьк≥ в≥йська вступають в ќдесу. Ћютий 1920 р.

шовик≥в ≥ що сам≥ б≥льшовики грубо помил¤лис¤, недооц≥нюючи нац≥онал≥зм, у попе- редн≥х експедиц≥¤х на ”крањну. ¬идатну роль у ц≥й самокритиц≥ в≥д≥грав ≥ Ћен≥н, ¤кий визнав необх≥дн≥сть енерг≥йно боротис¤ з залишками, хай ≥ п≥дсв≥домими, велико- руського ≥мпер≥ал≥зму ≥ шов≥н≥зму серед рос≥йських комун≥ст≥в.

ѕозиц≥¤ Ћен≥на не була, однак, поступкою вимоз≥ украњнськоњ незалежност≥ Ч н≥ в розум≥нн≥ незалежноњ державност≥, ¤коњ хот≥ли нац≥онал≥сти, н≥ в план≥ орган≥- зац≥йноњ самост≥йност≥, ¤коњ прагнуло багато украњнських б≥льшовик≥в. ¬она мала на мет≥ надати рад¤нськ≥й влад≥ на ”крањн≥ украњнського забарвленн¤. “ому утворен- н¤ 21 грудн¤ 1919 р. третього украњнського рад¤нського ур¤ду супроводжувала пат- р≥отична риторика, ¤к, наприклад: Ђзнову постаЇ з мертвих в≥льна ≥ незалежна ”к- рањнська соц≥ал≥стична рад¤нська республ≥каї. ≤нший ман≥фест проголошував основ- ною метою комун≥ст≥в ”крањни Ђзахист незалежност≥ й непод≥льност≥ ”крањнськоњ соц≥ал≥стичноњ рад¤нськоњ республ≥киї.  ≥лька украњнських член≥в парт≥њ було при- значено на висок≥ (проте не ключов≥) посади в ур¤д≥, парт≥йн≥ д≥¤ч≥ отримали вказ≥вки при можливост≥ користуватис¤ украњнською мовою й ви¤вл¤ти повагу до ”крањн- ськоњ культури.

ўоб заспокоњти украњнське сел¤нство, б≥льшовики припинили колектив≥зац≥ю, що на ”крањн≥ зустр≥чала значно б≥льший оп≥р, н≥ж у –ос≥њ. ѕроте, ѕродовжуючи в≥д- бирати зерно, б≥льшовики тепер стверджували, що воно призначаЇтьс¤ дл¤ украњн- ськоњ рад¤нськоњ арм≥њ, а не дл¤ –ос≥њ. Ѕ≥льше уваги зверталос¤ на 'тактичн≥ заходи, ¤к≥ викликали напружен≥сть серед багатих, середн≥х та б≥дних сел¤н. «розум≥вши безнад≥йн≥сть ус≥х спроб схилити на св≥й б≥к близько 500 тис. куркул≥в, б≥льшовики уз¤лись за середн¤к≥в, запевн¤ючи, що т≥ отримають можлив≥сть зберегти своњ земл≥. ѕарт≥¤ також стала активн≥ше вт≥лювати стару пол≥тику створенн¤ ком≥тет≥в неза- можних сел¤н (комнезам≥в) ≥з метою нейтрал≥зац≥њ впливу куркул≥в на сел≥.

ѕопри вс≥ ц≥ маневри остаточну перемогу б≥льшовицькоњ влади на ”крањн≥ забез- печило не що ≥нше, ¤к збройна сила –ад¤нськоњ –ос≥њ. ƒо осен≥ 191я р. у „ервон≥й ар- м≥њ було. 1,5 млн солдат≥в, а весною 1920 р.Ч майже 3,5 млн п≥д командуванн¤м 50 тис. колишн≥х царських оф≥цер≥в, змущених служити у б≥льшовицькому в≥йську. “аким чином, коли на початку грудн¤ 1919 р. б≥льшовики з ус≥ма своњми силами по- вернулис¤ на ”крањну, њхн¤ перемога була практично забезпеченою. ѕроте нав≥ть п≥сл¤ того ¤к у листопад≥ 1920 р. був вигнаний останн≥й солдат украњнськоњ та Ѕ≥лоњ арм≥й, б≥льшовикам було ще далеко до повного контролю над украњнським селом. ¬елика к≥льк≥сть сел¤нства, особливо куркул≥, що лишалас¤ запеклим ворогом ко- мун≥зму, продовжувала вперту, хоч ≥ неузгоджену партизанську в≥йну з б≥льшови- ками.

јнтиб≥льшовицьк≥ повстанц≥ об'Їднан≥ в понад 100 загон≥в, нал≥чували б≥льше ¤к 40 тис. чолов≥к. Ќа п≥вдн≥, спираючись на широку п≥дтримку народу, знаменитий бать- ко ћахно тримавс¤ аж до серпн¤ 1921 р. Ќа  ињвщин≥ великими, добре озброЇними загонами у 1Ч2 тис. чолов≥к командували так≥ петлюр≥вськ≥ отамани, ¤к ёр≥й “ю- тюнник, зв'¤заний з украњнським ем≥грац≥йним ур¤дом у ѕольщ≥. Ћише пославши проти них понад 50 тис. б≥йц≥в, переважно чек≥ст≥в, наприк≥нц≥ 1921 р. б≥льшовики змогли зламати хребет партизанському рухов≥. « цього часу вони могли стверджу- вати, що не -т≥льки завоювали ”крањну^а й п≥дпор¤дкували њњ.

„ому ж у пер≥од, коли розпалис¤ ≥мпер≥њ й майже вс≥ нац≥њ —х≥дноњ ™вропи, вклю- чаючи й так≥ невелик≥, п≥двладн≥ цар¤м народи, ¤к ф≥нни, естонц≥, латиш≥ та литовц≥, завоювали незалежн≥сть, а «ќ-м≥льйонним украњнц¤м не вдалос¤ зробити цього? ÷е питанн¤ тим доречн≥ше, що украњнц≥ боролис¤ й заплатили за свою незалежн≥сть б≥льшим числом житт≥в, н≥ж, напевно, будь-¤ка ≥нша сх≥дноЇвропейська нац≥¤.

–озгл¤даючи загальн≥ причини поразки украњнц≥в, необх≥дно розр≥зн¤ти внут- р≥шн≥ та зовн≥шн≥ чинники, а також становище сх≥дних ≥ зах≥дних украњнц≥в. ≤з точки зору внутр≥шн≥х чинник≥в головна дилема украњнц≥в (≥ насамперед сх≥дних) пол¤- гала в тому,Ч тут ми повторимо цей важливий момент,Ч що вони були змушен≥ по- чинати створенн¤ держави, ще не завершивши формуванн¤ нац≥њ. ¬≥дставанн¤ й не- розвинут≥сть процесу нац≥онального буд≥вництва були насл≥дком гн≥ту царату й слаб- коњ соц≥альноњ бази, що на нењ спиралос¤ формуванн¤ нац≥њ. « ус≥х соц≥альних груп ≥ клас≥в на ”крањн≥ найд≥¤льн≥шою в нац≥ональному рус≥ та зусилл¤х у буд≥вництв≥ держави ви¤вл¤ла себе ≥нтел≥генц≥¤. ѕроте вона складала лише 2Ч3 % усього на- селенн¤, й т≥льки невелика њњ частина п≥дтримувала украњнську справу. ƒл¤ багатьох њњ представник≥в, однаково т≥сно пов'¤заних ≥з рос≥йською та украњнською культурою, було психолог≥чно важко роз≥рвати зв'¤зки з –ос≥Їю. ÷им ≥ по¤снювалис¤ њхн¤ не- р≥шуч≥стю у питанн≥ про незалежн≥сть ≥ схил¤нн¤ до автоном≥њ чи федерал≥зму. Ќа- решт≥, нав≥ть п≥д час революц≥њ та громад¤нськоњ в≥йни багато вкрањнських ≥нтел≥гент≥в н≥¤к не могли вир≥шити, ¤ка мета важлив≥ща: соц≥альн≥ зм≥ни чи нац≥ональне визво- ленн¤. “ому в —х≥дн≥й ”крањн≥ на роль вожд≥в революц≥¤ висунула ≥деал≥стичних, патр≥отично настроЇних, але недосв≥дчених ≥нтел≥гент≥в, змусивши њх д≥¤ти, перш н≥ж т≥ зрозум≥ли, чого вони прагнуть ≥ ¤к ц≥ прагненн¤ реал≥зувати.

ќчолюючу змаганн¤ за незалежн≥сть, украњнська ≥нтел≥генц≥¤ розраховувала на допомогу сел¤нства. ѕроте цей величезний заг≥н потенц≥йних приб≥чник≥в не виправ- дав њњ спод≥вань. Ќеосв≥чений, забитий ≥ пол≥тичне незр≥лий сел¤нин знав, чого в≥н не хоче, але не м≥г з упевнен≥стю сказати, за що в≥н боретьс¤. —ел¤нин розум≥в, що в≥н труд≥вник, ¤кого експлуатують. « цим ≥ пов'¤зан≥ перш≥ усп≥хи б≥льшовицькоњ пропаганди. ѕроте сел¤нинов≥ важко було ос¤гнути складн≥шу ≥дею нац≥ональноњ незалежност≥, й лише п≥д к≥нець громад¤нськоњ в≥йни багато б≥льш-менш осв≥чених сел¤н стали схил¤тис¤ на њњ б≥к. јле на той момент найкраща можлив≥сть завоюванн¤ незалежност≥ була втрачена.

Ќав≥ть коли сел¤ниц прагнув п≥дтримати справу незалежност≥, орган≥зувати його дл¤ такоњ п≥дтримки було надзвичайно складно. Ќа в≥дм≥ну в≥д невеликих компактних груп роб≥тник≥в, зосереджених у к≥лькох найб≥льших м≥стах ≥ тому легкодоступних дл¤ б≥льшовик≥в, сел¤ни були розпорошен≥ по тис¤чах с≥л. ѕереконати њх у необх≥д- ност≥ сп≥впрац≥ становило собою проблему, розв'¤зати ¤ку недосв≥дчен≥й ≥нтел≥генц≥њ ви¤вилос¤ не п≥д силу. ≤ ¤кщо п≥дтримка украњнських нац≥онал≥ст≥в ≥нтел≥генц≥Їю та сел¤нством була питанн¤м проблематичним, то в≥дсутн≥сть ц≥Їњ п≥дтримки в м≥стах (це стосуЇтьс¤ насамперед √аличини) мала вир≥шальне значенн¤. Ќе в змоз≥ розра- ховувати на роб≥тник≥в, м≥ську буржуаз≥ю, чиновництво, службовц≥в, техн≥чний пер- сонал, украњнськ≥ арм≥њ з великими труднощами утримувалис¤ в м≥стах Ч цих осе- редках комун≥кац≥й, транспорту й управл≥нн¤. “аким чином, слабк≥сть соц≥альноњ бази украњнського руху 1917Ч1920 рр. стала стратег≥чним недол≥ком, що справив великий вплив на результати боротьби.

«а вс≥Їю серйозн≥стю внутр≥шн≥х недол≥к≥в украњнського нац≥онального руху вир≥- шальними в його поразц≥ стали зовн≥шн≥ чинники.-ўо стосуЇтьс¤ зах≥дних украњн- ц≥в, котр≥ за силою нац≥онального руху не поступалис¤ ≥ншим сх≥дноЇвропейським крањнам, ¤к≥ завоювали незалежн≥сть, то њхн¤ поразка по¤снювалас¤ переважаючою силою пол¤к≥в. Ќа —х≥дн≥й ж ”крањн≥ шл¤х до незалежност≥ перет¤ла б≥льшовицька –ос≥¤, а не украњнськ≥ б≥льшовики. Ќаприк≥нц≥ 1920 р. командувач „ервоноњ арм≥њ Ћев “роцький в≥дкрито визнавав: Ђ–ад¤нська влада протрималас¤ на ”крањн≥ до сих п≥р (≥ протрималас¤ нелегко) в основному силою ћоскви, великоруських комун≥ст≥в ≥ „ервоноњ арм≥њї.

—воЇю перемогою парт≥¤ Ћен≥на завд¤чувала не лише блискучому кер≥вництву й прекрасн≥й орган≥зац≥њ, а також на¤вност≥ в њњ розпор¤дженн≥ величезних ф≥нансових, адм≥н≥стративних, промислових ≥ людських ресурс≥в –ос≥њ. Ѕ≥льшовики могли розра- ховувати на п≥дтримку рос≥¤н ≥ русиф≥кованих роб≥тник≥в у м≥стах ”крањни, що да- вало њм змогу у вир≥шальний момент моб≥л≥зувати приб≥чник≥в. —х≥дн≥ украњнц≥ мали ≥ншого запеклого ворога Ч б≥лих. ўоб перемогти таких ворог≥в, потребувалос¤ б≥льше сил, н≥ж. могли з≥брати нац≥ональн≥ рухи, що народжувалис¤.

¬оюючи з набагато могутн≥шими ворогами, сх≥дн≥ й зах≥дн≥ украњнц≥ не спромог- лис¤ добитис¤ визнанн¤ й допомоги переможноњ јнтанти. ƒо причин, через ¤к≥ јнтанта (а вона з готовн≥стю надавала збройну й дипломатичну допомогу антиб≥ль- шовицьк≥й Ѕ≥л≥й арм≥њ та численним новоствореним у —х≥дн≥й ™вроп≥ нац≥ональним державам) в≥двернулас¤ в≥д украњнц≥в, належали: незнанн¤ реального становища на ”крањн≥; енерг≥йна й ефективна антиукрањнська пропаганда пол¤к≥в ≥ б≥лих; зносини ÷ентральноњ –ади й √етьманщини з н≥мц¤ми та л≥в≥ (Ђб≥льшовицьк≥ї) тенденц≥њ ƒи- ректор≥њ. Ќарешт≥, встановленню нац≥онального ”р¤ду великою м≥рою заважав хаос, ўо панував на ”крањн≥ в 1917Ч1921 рр.

јле пор¤д ≥з втратами революц≥¤ й громад¤нська в≥йна принесли украњнц¤м ≥ здобутки. Ќац≥ональна св≥дом≥сть, ран≥ше притаманна обмежен≥й частин≥ ≥нтел≥генц≥њ, поширилас¤ на вс≥ верстви украњнського сусп≥льства. « одного боку, сел¤нин, що про- демонстрував здатн≥сть валити ур¤ди й боротис¤ за своњ ≥нтереси, здобув упевнен≥сть у власних силах ≥ почутт¤ самоц≥нност≥. ј за цим прийшло прагненн¤ того, щоб до його мови та культури^виг≥вл¤лос¤ б≥льше поваги й визнанн¤. « ≥ншого боку, по¤ва украњнських ур¤д≥в привчала сел¤н вважати себе украњнц¤ми. “ому за ¤кихось чотири роки процес нац≥онального буд≥вництва зробив величезний крок уперед. ” цьому розум≥нн≥ под≥њ 1917Ч1921 рр. були революц≥Їю не лише соц≥ально-еконо- м≥чною, а й нац≥ональною.

якщо змаганн¤ за нац≥ональне самовизначенн¤ зумовили специф≥чн≥ риси укра- њнськоњ революц≥њ, то соц≥ально-економ≥чн≥ перетворенн¤ пов'¤зали њњ з≥ всерос≥й- ською революц≥Їю. Ќа ”крањн≥, ¤к ≥ скр≥зь у колишн≥й царськ≥й –ос≥њ, зник старий лад, ≥ сел¤ни розпод≥лили м≥ж собою значну частину конф≥скованих земель. “ому, хоч мр≥њ про незалежн≥сть лишилис¤ незд≥йсненими, багато украњнц≥в мали п≥дстави вважати, що революц≥¤ не покинула њх з порожн≥ми руками. ¬се залежало в≥д того, чи дозволить рад¤нський ур¤д украњнц¤м консол≥дуватис¤ й скористатис¤ здобут- ками революц≥њ. ,