Ќова знать. Ќа початок XVIII ст. на верх≥вц≥ сусп≥льноњ структури √етьманщини вже м≥цно утвердилас¤ новонароджена знать.  ≥нець козацькоњ р≥вноправност≥ був майже нев≥дворотним, бо сх≥дноЇвропейськ≥ сусп≥льства не знали н≥¤кого ≥ншого способу управл≥нн¤ пол≥тичним ≥ соц≥ально-економ≥чним житт¤м, кр≥м того, зг≥дно з ¤ким за несенн¤ служби феодальна знать отримувала право волод≥ти землею й сел¤нами. ¬насл≥док цього Ћ≥вобережж¤ набуло рис б≥льшоњ сформованост≥ та стаб≥льност≥, розвинувши сусп≥льн≥ в≥дносини, под≥бн≥ до тих, що ≥снували в сус≥д- . н≥х крањнах, де знать займала пан≥вне становище.

Ќай¤скрав≥шим св≥дченн¤м перемоги ел≥тизму в √етьманщин≥ було Ђ«начкове в≥йськове Хтовариствої. ” його списках значилис¤ ≥мена дорослих чолов≥к≥в ≥з стар- шинських родин, ¤к≥ ще не займали н≥¤ких посад, але з по¤вою ваканс≥њ могли отри- мати певне призначенн¤. ” 1760-х роках товариство орган≥зовувалос¤ за складною ≥Їрарх≥Їю ≥ включало 1300 пр≥звищ.  р≥м того, ≥снувало близько 800 ос≥б, що фактич- но об≥ймали ур¤дов≥ посади. “аким чином, у середин≥ XVIII ст. верх≥вку √етьманщини складали близько 2100 знатних чолов≥к≥в ≥з понад 1 млн загальноњ чисельност≥ чолов≥чого населенн¤. ” 1785 р., коли ≥мператорський ур¤д зробив спробу включити украњнську знать до рос≥йського двор¤нства, ц¤ цифра зросла у дек≥лька раз≥в. „ерез те, що —анкт-ѕетербург не був упевнений в тому, ¤к саме визначати належн≥сть до шл¤хти в √етьманщин≥, тис¤ч≥ др≥бних украњнських ур¤дник≥в ≥ за- можн≥ших козак≥в претендували на статус двор¤нина, багато з них на п≥дстав≥ фаль- шивих документ≥в.

≤з двор¤нським титулом з'¤вилис¤ й земельн≥ маЇтки. —таршин≥ њх дарували гетьмани й цар≥. ” багатьох випадках ур¤дники незаконно привласнювали закр≥плен≥ за њхн≥ми посадами земл≥. ¬насл≥док цього у 1735 р. понад 35 % оброблю- ваних земель √етьманщини було приватною власн≥стю шл¤хти. «авд¤ки своњм поса- дам шл¤хта, кр≥м того, господарювала ще на 11∞^ земель. ќтже, менш ¤к 1 % населенн¤ волод≥ли майже 50 % земл≥.

як ≥ скр≥зь у ™вроп≥, багатства розпод≥л¤лис¤ серед знат≥ нер≥вном≥рно.  ≥лька родин, особливо т≥, з ¤ких походили гетьмани, полковники та члени гене- ральноњ старшини, завд¤ки своЇму впливов≥ та зв'¤зкам отримували величезн≥ латифунд≥њ. Ќаприклад, ћазепа волод≥в 19 654 маЇтками, —коропадський Ч 18882, јпостол Ч 9103. ѕроте маЇтн≥сть середнього представника старшини була скромною й звичайно ¤вл¤ла собою один маЇток ≥з «ќ сел¤нами, тобто третину волод≥нь серед- нього рос≥йського двор¤нина. ÷≥ цифри св≥дчать про те, що в √етьманщин≥ знать була чисельн≥шою, н≥ж у –ос≥њ, а закр≥пачене сел¤нство Ч навпаки. јле ¤кою б не

ћешканц≥ Ћ≥вобережноњ ”крањни: шл¤хтичка ≥ козацький полковник.  ≥нець XVIII ст.

була козацька старшина (або шл¤хта, ¤к вона себе титулувала) Ч багатою чи б≥дною,Ч вона однаково визискувала ≥ сел¤н, ≥ козак≥в. ¬≥д перших вона вимагала все обт¤жлив≥ших оброк≥в, панщини та особистоњ служби, а у багатьох зубож≥- лих козак≥в купувала або погрозами в≥дбирала землю, намагаючись обкласти њх такими ж повинност¤ми, ¤к ≥ сел¤н.

—усп≥льний антагон≥зм м≥ж черню й старшиною мав важлив≥ пол≥тичн≥ насл≥дки, бо давав можлив≥сть царському ур¤дов≥ нацьковувати одну верству украњнського сусп≥льства на ≥ншу. “ак, у XVII ст. ћосква п≥дтримувала народн≥ маси проти козацькоњ старшини, коли останн¤ вдалас¤ до спроби в≥дкинути зверхн≥сть цар≥в; у XVIII ст. цар≥, навпаки, допомагали старшин≥, покаран≥й п≥сл¤ провалу њњ се- паратистських намагань, визискувати сел¤нство, в≥дтак посилюючи залежн≥сть украњнськоњ знат≥ в≥д рос≥йських монарх≥в. “аким чином, хоч де¤к≥ представники знат≥ й надал≥ лишалис¤ в≥рними √етьманщин≥ й традиц≥¤м њњ самовр¤дуванн¤, багато з них ≥з практичних м≥ркувань ви¤вл¤ли свою ло¤льн≥сть насамперед рос≥йському монархов≥.

ќсобливо сильною про≥мперська ор≥Їнтац≥¤ стала п≥сл¤ 1785 р., коли  атерина II зр≥вн¤ла украњнську знать ≥з рос≥йським двор¤нством у своњй Ђ’арт≥њ двор¤нських вольностейї. “акими ж привабливими, насамперед дл¤ б≥дн≥шоњ старшини, були можливост≥ зробити кар'Їру, ¤к≥ в≥дкривалис¤ внасл≥док нових величезних загар- бань рос≥йського ур¤ду. «авд¤ки своњй в≥дносно добр≥й осв≥т≥ та адм≥н≥стративному досв≥ду представники украњнськоњ знат≥ отримували посади не лише в ≥мперськ≥й адм≥н≥страц≥њ колишньоњ √етьманщини, а й у нещодавно завойованих земл¤х  ри- му, ѕравобережж¤ й нав≥ть на  авказ≥ Ч у далек≥й √руз≥њ.

Ќа к≥нець XVIII ст. украњнц≥ займали р¤д найвищих посад в ≥мпер≥њ. ” 1770-х та 1780-х роках родини Ѕезбородьк≥в, «авадовських,  очубењв ≥ “рощинських дава- ли ≥мпер≥њ канцлер≥в та м≥н≥стр≥в, ¤к≥ допомагали багатьом своњм земл¤кам отри- мувати призначенн¤ на впливов≥ посади у —анкт-ѕетербурз≥. „исленн≥ особист≥ можливост≥ та переваги, що њх давала служба ≥мпер≥њ, значною м≥рою по¤снюють те, чому л≥кв≥дац≥¤ √етьманщини зустр≥ла такий слабкий оп≥р серед украњнськоњ знат≥. ј оск≥льки просуванн¤ по служб≥ вимагало об≥знаност≥ з ≥мперською культу- рою, багато украњнських двор¤н в≥дмовл¤лис¤ в≥д свого барвистого козацького вбран- н¤ й переходили на Ївропейський стиль, починали розмовл¤ти рос≥йською чи фран- цузькою мовою. … лише окрем≥ старшини, на ¤ких поблажливо дивилис¤ ¤к на романтик≥в, тужили за знищеною √етьманщиною та за давньою козацькою славою.

«анепад козацтва. ѕ≥сл¤ повстанн¤ 1648 р. козацтво користувалос¤ широкими прив≥ле¤ми. ¬≥йськова служба надавала козакам право землеволод≥нн¤ й зв≥льн¤ла в≥д податк≥в, њм дозвол¤лос¤ мати самовр¤дуванн¤, вести торг≥влю, а також ви- робл¤ти гор≥лку Ч прив≥лей, що ран≥ше належав шл¤хт≥. ¬≥дтак, ¤кщо за величиною маЇтк≥в б≥льш≥сть козак≥в мало чим в≥др≥зн¤лис¤ в≥д сел¤н, то прав у них було майже ст≥льки, ск≥льки њх колись мала польська шл¤хта. ™дине, що заборон¤лос¤ коза- кам,Ч це змушувати сел¤н в≥дбувати панщину Ч право, що збер≥галос¤ виключно за шл¤хтою. јле попри вс≥ ц≥ вольност≥ з к≥нц¤ XVII ст. спостер≥гаЇтьс¤ пост≥йне по- г≥ршенн¤ становища р¤дового козацтва.

”насл≥док зростанн¤ впливу старшини прост≥ козаки втратили так≥ важлив≥ пол≥- тичн≥ прерогативи, ¤к право обирати старшину та брати участь у радах. ўе згуб- н≥шими дл¤ них були економ≥чн≥ проблеми, що крилис¤ у сам≥й природ≥ козацько- го житт¤, ¤ке змушувало њх бути водночас ≥ сел¤нами, й воњнами. ƒо повстанн¤ 1648 р. козаки могли виконувати таку подв≥йну роль, оск≥льки в≥йни були коротки- ми, здобич Ч великою, а субсид≥њ польського ур¤ду давали додатковий прибуток. јле за цар≥в в≥йськов≥ конфл≥ктиЧтак≥ ¤к 21-л≥тн¤ ѕ≥вн≥чна в≥йнаЧт¤гнулис¤ без к≥нц¤ й краю. Ќав≥ть у мирний час рос≥йськ≥ ур¤дники часто примушували козак≥в працювати на буд≥вництв≥ укр≥плень, канал≥в тощо.

¬≥дбуваючи тривалу й виснажливу службу власним коштом, козаки часто залази- ли у борги. ¬ результат≥ багато з них продавали своњ над≥ли кредиторам ≥з середови- ща старшини, часто п≥д тиском ≥ незм≥нно за низькими ц≥нами, продовжуючи меш- кати на своњх колищн≥х земл¤х ¤к орендар≥, виконуючи повинност≥, аналог≥чн≥ сел¤нським. Ћише небагатьом козакам щастило добитис¤ титулу старшини, що з кожним днем ставало дедал≥ важчим. “аким чином, занепад козацтва скоротив його чисельн≥сть ≥з 50 тис. у 1650 р. до «ќ тис. у 1669 ≥ до 20 тис. у 1730 р.

—турбована цим ¤вищем царська влада у 1723 р. ≥ вдруге у 1728 р. заборонила продаж козацьких земель. јле ц≥ заходи ви¤вилис¤ неефективними, бо торкалис¤ симптом≥в хвороби, а не њњ справжн≥х причин. ” 1735 р. ур¤д √етьманщини вдавс¤ до спроби ширших реформ, под≥ливши козак≥в на дв≥ категор≥њ: заможн≥ших боЇздат- них козак≥в, що називалис¤ виборними, ≥ на тих, котр≥ були надто б≥дними, щоб купити соб≥ в≥йськове спор¤дженн¤ (п≥дпом≥чник≥в). ” той час ¤к виборн≥ воювали, п≥дпом≥чники мали забезпечувати њх пров≥з≥Їю, служити г≥нц¤ми й нав≥ть обробл¤- ти њхн≥ земл≥. ѕ≥дпом≥чники обкладалис¤ оброком, щоправда, вдвоЇ меншим в≥д сел¤нського. ‘актично б≥дн≥ш≥ козаки перетворилис¤ на слуг своњх заможн≥ших това- риш≥в ≥ старшини. ѕопри ц≥ зм≥ни економ≥чне становище всього козацтва й дал≥ пог≥ршувалос¤. ¬ 1764 р. у реЇстрах ф≥гурувало 175 тис. виборних козак≥в ≥ 198 тис. п≥дпом≥чник≥в. јле фактично боЇздатними були лише 10 тис. виборних козак≥в. «ростала також к≥льк≥сть заборгованих козацьких господарств. ƒо к≥нц¤

ћешканц≥ Ћ≥вобережноњ ”крањни: сел¤нин ≥ сел¤нка.  ≥нець XVIII ст.

стол≥тт¤ б≥льш≥сть б≥дн≥ших козак≥в опустилас¤ до р≥вн¤ державних сел¤н. «ник- ненн¤ кордону, а разом з ним ≥ потреби оборон¤ти його, економ≥чн≥ труднощ≥, перетворенн¤ старшини на великих землевласник≥в, в≥дстал≥сть у в≥йськов≥й спра- в≥ Ч все це призвело до того, що козаччина на ”крањн≥ перестала ≥снувати.

ѕовторне закр≥паченн¤ сел¤н. —тановище сел¤н Ћ≥вобережж¤ (незакр≥пачених сел¤н, ¤ких у —х≥дн≥й ™вроп≥ лишалос¤ мало), ¤к ≥ становище козак≥в, пост≥йно пог≥ршувалос¤, починаючи з часу ¬еликого повстанн¤ 1648 р. ¬же за гетьману- ванн¤ Ѕогдана ’мельницького вживалис¤ заходи щодо поверненн¤ старих пор¤дк≥в, поза¤к гетьман дозволив де¤ким монастир¤м ≥ дал≥ збирати з сел¤н оброк. –≥зкий за- непад сел¤нства ставс¤ у XVII ст., коли в≥льн≥ та автономн≥ Ђв≥йськов≥ поселенн¤ї було в≥дписано ≥з земельного фонду √етьманщини ≥ндив≥дуальним землевласникам ≥з старшини.

—початку ц≥ власники збирали скромну орендну плату й зобов'¤зували своњх орендар≥в виконувати так≥ роботи, ¤к загот≥вл¤, дров та перевезенн¤ с≥на. «а час≥в ћазепи максимальна трудова повинн≥сть зросла до двох дн≥в на тиждень; хоч це й було обт¤жливим пор≥вн¤но з часом, коли сел¤ни Ћ≥вобережж¤ взагал≥ не викону- вали повинностей, усе ж вона становила лише половину чи третину панщинноњ повинност≥ польських чи рос≥йських сел¤н. ѕроте всього через одне покол≥нн¤ се- редн¤ тривал≥сть панщини зросла до трьох дн≥в на тиждень, а подекуди с¤гала чоти- рьох-п'¤ти дн≥в.  р≥м того, у пер≥од в≥йни сел¤ни мали постачати ≥мператорське в≥йсько пров≥з≥Їю, постоЇм, утримувати шл¤хи, зводити мости й виконувати Х ≥нш≥ роботи.  оли ж сел¤ни зверталис¤ по захист до рос≥йських монарх≥в, то знаходили мало симпат≥њ, оск≥льки дол¤ рос≥йських сел¤н була набагато г≥ршою. ѕри- клад пригнобленого рос≥йського кр≥пака спри¤в ще нещадн≥ш≥й експлуатац≥њ украњнського сел¤нина.

≤ все ж таки доки сел¤нин мав право лишати свого пана, в≥н м≥г перейти до поблажлив≥шого хаз¤њна, поселитис¤ в ≥ншому сел≥ чи у в≥дкритому степу. « цих причин старшина за п≥дтримки рос≥йського ур¤ду поступово обмежувала право переходу сел¤н. «акон 1727 р. передбачав, що, лишаючи своњх феодал≥в, сел¤ни втрачали право на майно, ¤ке належало њм на старому м≥сц≥, а з 1760 р. сел¤ни повин- н≥ були отримувати у пана письмовий дозв≥л на перењзд. ”тративши законне право кидати пана, багато сел¤н √етьманщини вдавалис¤ до забороненоњ законом втеч≥. ”любленим м≥сцем притулку дл¤ тис¤ч ут≥кач≥в були земл≥ запорожц≥в, що давало  атерин≥ II додаткову п≥дставу дл¤ знищенн¤ —≥ч≥. ” 1783 р.  атерина II зробила останн≥й у ц≥й справ≥ крок, заборонивши л≥вобережним сел¤нам за будь-¤ких обста- вин лишати своњх феодал≥в. ¬≥дтак через 130 рок≥в п≥сл¤ свого визволенн¤ у 1648 р. л≥вобережний сел¤нин знову став кр≥паком.

«анепад м≥щанства. ¬ аграрне' ор≥Їнтован≥й √етьманщин≥ м≥щани зазнавали в≥дкритоњ дискрим≥нац≥њ. «а вин¤тком таких гетьман≥в, ¤к ћазепа та јпостол, козацька адм≥н≥страц≥¤ у кращому раз≥ ≥гнорувала њх, а в г≥ршому вс≥л¤ко намага- лас¤ п≥д≥рвати њхнЇ становище. Ќав≥ть у межах м≥ста органи м≥ського управл≥нн¤ та судочинства не мали влади над такими його мешканц¤ми, ¤к численн≥ представники старшини, козацтва ≥ сел¤н. ” де¤ких випадках старшина просто л≥кв≥довувала автономн≥сть невеликих або слабо захищених м≥ст ≥ переводила њхн≥х жител≥в п≥д свою безпосередню п≥длегл≥сть. ” результат≥ к≥льк≥сть м≥ст у √етьманщин≥ змен- шилас¤ з 200 у 1723 р. до 122 через 60 рок≥в.

ћ≥щани були не лише пол≥тичне безправними, а й перебували в економ≥чно не- виг≥дному становищ≥. «в≥льнен≥ в≥д податк≥в козаки могли продавати в м≥стах св≥й крам, не сплачуючи м≥сцевого мита. ¬одночас м≥щани, щоб забезпечити гр≥шми скарбницю м≥ста, були змушен≥ сплачувати податок за продукти, ¤кими вони торгу- вали. “ому вони нер≥дко мали менше крамниць у власному м≥ст≥, н≥ж козаки й солда- ти рос≥йських залог чи нав≥ть ченц≥. «а таких обставин у б≥льшост≥ м≥ст Ћ≥вобережж¤ проживала невелика к≥льк≥сть люду Ч в середньому в≥д 3 до 5 тис. (див. також табл. 2).

ќднак серед цього загального застою ≥снували й оази достатку ≥ зростанн¤. «авд¤- ки значенню  иЇва ¤к адм≥н≥стративного, в≥йськового, торговельного й культурного центру його населенн¤ зросло з II тис. у 1723 р. до близько 43 тис. у 1780-х роках. ѕроцв≥тали й так≥ розташован≥ на п≥вноч≥ поблизу рос≥йських торгових центр≥в м≥ста, ¤к —тародуб та Ќ≥жин. —класти у¤вленн¤ про господарську д≥¤льн≥сть, що розгорталась у цих м≥стах, допоможе така статистика: у 1786 р. в Ќ≥жин≥ нал≥чувало- с¤ 387 крамниць, ш≥сть кав'¤рень, 29 кузень, 73 шинки, 124 корчми, в≥с≥м цегелень, дв≥ цукроварн≥, 15 в≥тр¤к≥в. ѕроте в ц≥лому прот¤гом усього XVIII ст. в еконо- м≥чному в≥дношенн≥ украњнськ≥ м≥ста розвивалис¤ пов≥льно. Ќа тл≥ такого застою май- бутн≥й бум у ѕ≥вденн≥й ”крањн≥ здававс¤ особливо вражаючим ¤вищем.

—оц≥альна структура Ћ≥вобережноњ ”крањни (1795 р.)

—оц≥альний стан	„исельн≥сть, тис. чол.	” в≥дсотках до загальноњ чисельност≥ населенн¤
Ўл¤хта ƒуховенство ћ≥щани  озаки —ел¤ни	36 15 92 920 1240	1,6 0,7 4,0 40,0 53,7
–азом	2300	100